Автор: anti-colorados
18 червня 1941 року. До початку вторгнення Вермахту на територію совка залишилося три дні. З численних несовкових джерел видно, що підготовка операції велася настільки широко, що не помічати цього могла не просто сліпа й убога людина, а пацієнт, який навмисно виколов собі очі.
Пам’ятаю, в тепер уже класичних працях Віктора Суворова йшлося про те, що саме в цей час закінчувалася евакуація мирного населення з прифронтової смуги німецької сторони вже майже готового фронту. Сапери знімали загородження, які зазвичай прикривають кордон, а на прилеглі залізничні станції прибули спеціальні залізничні загони, забезпечені всім необхідним для перешивання широкої совкової залізничної колії на вужчу європейську.
Власне, останнього факту було достатньо для того, щоби оцінити ситуацію. Совкова транспортна мережа була розвинена слабко, особливо це стосувалося автомобільних доріг, і тому швидке переобладнання саме залізниці було вкрай важливе для постачання військ, які йшли вперед. Трохи згодом це було підтверджено на практиці, і однією з причин того, що німецькі танки не пройшлися парадом червоною площею, якраз і була низька пропускна спроможність совкових транспортних комунікацій.
Але, крім наведених Суворовим фактів, були ще промовистіші. За спогадами офіцерів Вермахту, практично на очах у червоних армійців німецькі війська зміцнювали, розширювали і наводили нові мости та облаштовували поромні переправи на прикордонних річках. Якщо маніпуляції з мостами ще можна було списати на реконструкцію, то облаштування переправ не могло мати подвійних трактувань. Для того щоб розуміти, що відбувається і коли все почнеться, не потрібен був ні Ріхард Зорге, який надіслав телеграму «Над огірковим полем – чисте небо», ні загадковий агент у Берліні, який вкрав ксерокопію плану «Барбаросса» і коробку улюблених цукерок фюрера.
Для цього треба було просто роззути очі або банально – подивитися в бінокль, щоб усе стало зрозуміло. Як не крути, а сховати чотири мільйони військових із технікою та всім іншим у прикордонних районах так, щоб з того боку про це не здогадалися, – фізично неможливо. Плюс до того, ця армада потребує постійного постачання, а це вибудовує до неї такі хвости тилових служб, що сховати це рішуче неможливо навіть на стадії розгортання військ, не кажучи вже про стадії їх зосередження. Однак товаришу Сталіну це вдалося, якщо вірити в ту версію, яку потім втовкмачували в голови школярам, або зізнатися собі в тому, що офіційна, совкова версія – сон рябої кобили, в який може вірити лише психічно нездорова людина.
Усі більш-менш сумлінні дослідники цього періоду війни давно дійшли висновку про те, що совок сам готувався напасти на Німеччину, і фюрер просто випередив його своїм ударом, який виявився нищівним. Ми не станемо вчергове переказувати обставини початку війни та докази саме такого варіанта подій, а просто звернемо увагу на маленькі деталі, залишені у відкритих джерелах.
Отже. Чисельність червоної армії біля кордону перевищувала чисельність військ противника – Німеччини (разом із союзниками) на кілька сотень тисяч багнетів, але обидві армії мали понад чотири мільйони людей біля кордонів. Тільки от совок розгорнув біля кордонів лише свій перший ешелон, який мав зламати оборону противника і майже повністю загинути. В цей самий час трохи далі від кордону закінчував розгортання другий стратегічний ешелон. Саме він і вступив у оборонні, а не наступальні (як планувалося) бої з противником.
Заточеність другого ешелону саме на наступ підтверджується тим, що озброєння, техніка, пальне та боєприпаси були не в його тилу, а біля кордону, тобто далеко попереду. Дістатися до них можна було, лише рухаючись на Захід, слідом за першим ешелоном. Цей другий ешелон повинен був переступити через зламану оборону противника і почати розвивати успіх, а в цей час у вагони літерних поїздів вантажився третій стратегічний ешелон, і ось він повинен був остаточно розбити противника і почати «визволення» Європи аж до Португалії.
Це є у Суворова, але в нього немає того, що приготував Вермахт, зате це є у начальника Генерального штабу сухопутних військ Третього Рейху Гальдера, і якщо подивитися на це, а також порівняти з трьома ешелонами совка, з особовим складом загальною чисельністю понад десять мільйонів осіб, то все стає на місце.
Тож – слово Гальдеру.
16.06.41
«…Становище з поповненнями. В армії резерву до 1.10 – 450 тис. осіб. З них нормальне зменшення (хвороби, непридатність тощо) – 150 тис. осіб. Для поповнення бойових втрат в операції «Барбаросса» залишаються 300 тис. До цього можна додати 70 тис. – із польових резервних батальйонів = 370 тис… »
20.06.41
Цього дня війська отримали умовний сигнал «Бранденбург», який відповідав початку операції «Барбаросса». Відтепер рахунок часу пішов у форматі 2-Д або 2+Д, що означало – два дні до початку операції «Барбаросса» або два дні після її початку.
Саме цього дня у Гальдера читаємо про два співвідношення. Перше:
«Звіт Бранда про подорож: розгортання артилерії на Сході. Співвідношення в артилерії. Німеччина + Румунія : Росія = 2,2: 2,9.
І друге:
«Кількість німецьких дивізій, задіяних в операції «Барбаросса», – 141. Кількість дивізій противника – 213».
Уже пізніше, в ході бойових дій, сам Гальдер зазначав, що розвідці не вдалося розкрити справжню чисельність совкових військ, яка виявилася набагато вищою від очікуваної.
У чому ж фокус бійні перших тижнів війни й фактичної загибелі всього першого ешелону совкових військ? А ось у чому. Перший стратегічний ешелон, призначений для зламу оборони противника, не просто не виконав своєї функції та не загинув у наступальних боях. В основному він здався просто дивізіями та арміями. Тобто перший стратегічний ешелон банально не вступив у бій. Тим самим він залишив противнику все матеріально технічне забезпечення другого ешелону як трофеї. З цієї причини війська цього ешелону вступили у війну з «одною гвинтівкою на двох», без зброї, техніки та боєприпасів, але вже в оборонні бої, до яких бійців ніхто не готував, і вони теж здебільшого загинули, а третім ешелоном уже затикали проломи в обороні. Причому третім ешелоном це вже не можна було називати, бо війна йшла за іншим сценарієм, і війська, що призначалися для окупації Варшави, Праги, Берліна і Парижа, прямо з ешелонів ішли в бій, не маючи тилового забезпечення, бо жодного тилу у звичному розумінні просто не було. Тож до осені вже пішли «ополченці», або відверте гарматне м’ясо.
Наступного тижня московія знову влаштовуватиме танці з бубнами навколо військової теми, але там ніхто ні словом не обмовиться про справжні причини фактичного розгрому червоної армії в перші тижні війни. Там знову розповідатимуть про раптовість, про сліпих червоноармійців біля кордону, про глухих розвідників, наївне і сором’язливе верховне командування та інше.
Це звучатиме фальшиво й тупо хоча б тому, що вже доступні численні джерела, які дають про цей епізод війни іншу, не совкову інформацію, і вона не має нічого спільного з догматичною комуністичною історією.
Воно й зрозуміло, адже правда виявиться вбивчою. Тоді треба буде назвати імена всіх тих осіб, які влаштували найжахливішу бійню своїх військ за історію всього людства, імена винних в абсолютному та недосяжному рекорді за кількістю полонених, захоплених у ході однієї операції. Але саме з цих прізвищ зробили фетиш на московії, а для їх канонізації побудували дивну церкву, головними мощами якої є шкарпетки та спідня білизна фюрера.
А друге питання виявиться контрольним пострілом у холку тій байці, яку завчають московити. Якщо розповісти весь той жах, який стався насправді, то доведеться розповідати і про те, хто зміг зупинити катастрофу, чиєю зброєю де-факто було зупинено противника. Але в такому випадку обваляться всі легенди, побудовані на ненависті до огидних і жадібних піндосів, а отже – обвалиться все те, на чому зараз тримаються побєдобєсіє і велич – основні скрєпи московії. А без них усе почне розповзатися вже своїм ходом.
Тому через три дні буде черговий сеанс масового вживання помиїв, фальшиві сльози, фальшиві ветерани та фальшиві «історики». Втім, так було й так буде, доки смердюча тварина, що називається «русскій мір», не здохне назавжди.
***
P.S. На сайті ЛО розміщено переклади статей, у яких ідеться про події напередодні й на початку німецько-совкової війни. Ось посилання на деякі з них:
- Актуальний досвід
- «День Победы, как он был…»
- Іти по-великому
- Його величність прецедент
- Мінус аргумент Суворова
- Мінус ще одна брехня про Другу світову
- Не та перемога
- Перший залп
- СРСР як світовий алкаш
- Тінь війни
- У пошуках початку
- Фюрер пояснює
- Червень-близнюк