Уперше опубліковано: 01.05.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Ми не раз писали про те, як бачимо початок того шматка Другої світової війни, коли почалася бійка Рейху та совка. На відміну від версій Суворова і Солоніна, ми запропонували власну теорію і кілька разів її доповнювали в низці статей, але коротко нагадаємо частину цієї теорії тому, що зараз це має особливе значення.
Отже, ми вважаємо, що противники, як совок, так і Німеччина, чудово знали про плани один одного напасти та змести противника повністю, знищивши його армію у прикордонних боях. Тобто Сталін мав у себе копію плану «Барбаросса» і директиви № 21 ще від 18 грудня 1940 року, а Гітлер – мав копії того ж самого, але розробленого генштабом червоної армії. Щоправда, другу частину цього твердження слабко підтверджено фактами, проте все виглядає так, як ми описали, і, більше того, складно уявити, що ця ситуація могла мати якийсь інший вигляд.
Власне кажучи, якщо противники знають плани один одного, то в такому разі єдиною змінною залишається час, а точніше – хто першим ударить. Через те що самі плани були відомі та вивчені, то навіть місце основного удару не можна було віднести до змінної, тільки час. Але в такому разі логічно припустити, що виграє той, хто першим зосередить ударні угруповання та розгорне їх для першого удару. І ось тут виникає перше запитання, позитивної відповіді на яке немає у згаданих вище історичних аналітиків.
Ідеться про період весни-літа 1940 року. В цей час майже всі боєздатні війська Вермахту було зосереджено на Заході проти англо-французької коаліції. Ба більше, сам Віктор Суворов писав про те, що так воно й було, але для Сталіна стало неприємним сюрпризом те, що Франція протрималася трохи більше місяця і капітулювала, а противники не знекровили один одного у тривалій бійці.
Але ми пропонуємо подивитися саме на це твердження Суворова під дещо іншим кутом зору. Адже Німеччина справді припускала, що отримає більш потужну протидію, і бліцкриг стався не лише через дії Вермахту, а й надто невдалу відповідь Франції, яка мала порівнянні збройні сили та чудовий мобілізаційний ресурс. До того ж, вона діяла не сама, а з Британією, яка теж не була «хлопчиком для биття».
Тут ми не будемо занурюватися в тонкощі того, чому ж тоді все закінчилося так швидко. Цій темі ми присвятили спеціальні матеріали, а просто зазначимо, що таку швидку перемогу Вермахту вдалося здобути тому, що він справді сконцентрував там усе найкраще, що мав. І це означає, що на Східному фронті або на новому кордоні із совком практично нічого не залишилося. Таким чином, якщо ми говоримо про те, що в такому протистоянні вирішальним був чинник часу, то тут він повністю був на боці Сталіна, і літо 40-го року було ідеальним часом для удару по Німеччині.
Причому, незалежно від готовності совка, удару треба було завдавати ще до того, як становище Франції стало безвихідним, щоб зберегти конфігурацію, від якої застерігав ще Отто фон Бісмарк, – «війна на два фронти». Для совка це вже не було чимось новим, бо щойно він провів «фінську» наступальну операцію, і тому йому було що перекидати до Західного кордону, чим і як. Ба більше, немає жодних сумнівів, що на той момент уже був відповідний оперативний план, який згодом зазнав змін.
(Далі буде)