Уперше опубліковано: 18.09.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Від редакції (передмова 2026 року)
На тлі цьогорічної мобілізації в росії, явної чи прихованої, пропонуємо кілька штрихів до того, як це відбувалося там, напевно, в першій хвилі мобілізації в умовах широкомасштабної війни. Станом на 6 вересня 2022 року Генштаб ЗСУ повідомив про перші 50 тисяч знищених орків, тож свято мобілізації постало на повний зріст. Явище мобілізації розвивалося в кількох напрямах, сьогодні – лише початок теми.
***
Зараз дуже кумедно спостерігати за тим, як відбувається насильницька мобілізація на окупованих територіях, і за тією реакцією, яку вона викликає. І тут слід враховувати різницю між тим, як це відбувається на території Лугандону і на територіях, які ворогові вдалося захопити з лютого місяця. На цих територіях у стрій ставлять тих, хто став у чергу по паспорт з двоголовою куркою, і якщо ти його отримав, то заходь у військкомат, а якщо ні, то тебе туди притягнуть за роги. А от у Лугандоні вже ніхто в ці подробиці не занурюється, бо там усі впевнені в тому, що якщо ти там продовжуєш вештатися всі ці вісім років, то в тебе вже є або російський паспорт, або ксива місцевого розливу, а тому – там цікавить лише вік.
Але в цьому випадку ми залишаємо за дужками тих, кого згвинтили і хто спробував здатися або вирішив погратися в Рембо, бо самі ці діячі говорять про те, що серед таких підрозділів, кинутих на передню лінію, падіж становить до 100%. Найчастіше вони поповнюють собою засоби контрбатарейної боротьби, викликаючи вогонь на себе, але найцікавіше відбувається потім. Коли їх викошують, вони не потрапляють у статистику втрат взагалі. Тільки ЗСУ рахують їхні тушки, а противник не веде обліку їхніх втрат «двохсотими» в принципі, а «трьохсотих» їхні шпиталі не приймають, бо це м’ясо не йде по лінії військового відомства. Тому здача в полон для них – чи не єдиний спосіб вижити.
Однак все ж таки тут цікава відсторонена реакція на таку мобілізацію й такі методи використання мобілізованих. Обуренню там немає меж, і весь цей кошмар мальовничо описують як самі мобіки, так і їхні родичі або ті, хто стали свідками ось такого «згвинчування» м’яса. Причому це обурення непідробне, і видно, що йде воно з глибини… невідомо чого. І тут доводиться згадати про те, як більша частина цієї публіки ще у 2014 році розповідала, що їм все одно, за якої влади жити, аби їх не чіпали і не навантажували політичною фігнею.
Вони також міркували про те, що вони не стали захищати свої міста і селища тоді ще не від ворожої армії, а від банд гіркіних. Вони розповідали, що не бажають воювати за Україну і взагалі – за когось, і їх цілком влаштовує сидіння по грядках і тихе споглядання всього того, що відбувається навколо. Ну, а частина цієї публіки справді почала топити за «русскій мір», за народ «бамбаса» і за відновлення «історичної справедливості».
І ось тепер цей самий «русскій мір» прийшов по них для того, щоб збити з їхніх безвільних і донедавна – індиферентних тушок скотбати, які відверто і без рефлексії кидають на забій. А, між іншим, це і є – той самий «русскій мір». Мало того, він ніколи не був іншим, і якщо тобі захотілося потопити за нього або просто посидіти прямо на відомому місці з думкою «Яка різниця?», то цей самий «русскій мір» використає тебе рано чи пізно так, як використовував своє стадо десятки поколінь поспіль. І якщо ти не уявляв собі сутності цього самого «русского міра», то це твої проблеми.
Тебе не цікавила історія, тобі було начхати на політику, ти думав, що по тебе не прийдуть… Ну що ж, прийшли. Причому тебе виловлюють і тягнуть в автобус, як худобу, не «бандери», а ті визволителі, яким ти так послужливо посміхався. Та й самки цих особин також тепер бачать, як воно працює. Вони теж думали, що залишаться осторонь і що начхати, хто там кого переб’є. І зауважимо, що на материнській частині України такого близько немає і не буде. Тож тітонька Карма свою справу знає добре і нічого не забуває.