Уперше опубліковано: 15.11.2016

Авторка перекладу: Світлана

Від редакції (передмова 2026 року)

Сьогодні, в День Гідності та Свободи (а також завтра), пропонуємо кілька архівних статей про Майдан(и). Раніше ми розмістили переклади кількох статей на цю тему, тож ці статті – не повтор, а інші аспекти і спостереження.

***

Сьогодні заради цікавості вийду на Майдан і подивлюся, що вдалося зробити його режисерам. Просто хочеться оцінити масштаб витрат на цей захід. Оцінити все це буде досить просто, бо свого часу я особисто виходив на Майдан тричі: на Помаранчевий, Євро і на знесення того, на що перетворився Майдан до літа 2014 року.

Зауважу, що в перший Майдан я влився в той момент, коли народ рушив бульваром Лесі вгору до ЦВК, і потім був до кінця. Тож самого початку не бачив. На Євро був з 1 грудня, тобто з першого дня, коли піднявся весь Київ. На знесення бомжатні влітку 2014 року був теж із самого початку і особисто розбирав клопівники біля консерваторії та Лядських (назва ж!) воріт. Що характерно, під консерваторією та в районі «Макдональдсу» похмурі сидільці вошивників посилено кидали в нас «коктейлі Молотова». Тоді стало зрозуміло чітко і ясно: не все те Майдан, що стоїть на Майдані.

Але ось що важливо. Усі три рази я і мої знайомі не йшли на Майдан на заклик якоїсь партії, окремого політичного чи іншого діяча. Це була внутрішня потреба. Вперше треба було не дати шахраям влаштувати «паралельне» голосування. Тобто – не дати відібрати конституційне право обирати і бути обраним. Ті, хто вважає, що перший Майдан зібрався на підтримку Ющенка, глибоко помиляється. Він вийшов навіть не проти Януковича, а саме за те, щоб відстояти своє право, яке намагалися поцупити з-під носа. Другий Майдан ще показовіший. Від його початку й до падіння влади Януковича там просто не було політичної сили, яка могла заявити авторство на його організацію. Хто там був знає, що діячів, що стояли на сцені, включаючи Пороха, Сеню, Кличка та інших, освистували не один десяток разів. Тобто ніхто людей не виводив! Вони вийшли самі, самі ж організувалися і самі вступили в битву, коли настав час. І прибирали Майдан так само. Киянам набридла ця ганьба, де затишно влаштувалися бомжі й маргінали, вони прийшли і прибрали все це геть з очей. Без партійного керівництва чи взагалі – чийогось керівництва. Просто вирішили, що більше цього не потрібно, і прибрали.

Що характерно, в регіонах люди також організовувалися самостійно та виїжджали вахтами до Києва, групами однодумців. Їхали власним коштом або на «бусиках» таких самих ентузіастів. Не було, та й не могло бути централізованого бронювання залізничних вагонів чи наймання низки автобусів для перевезення на Майдан. Кожен робив самостійний вибір і брав на себе відповідальність за нього.

Це і є головна відмінна риса Майдану. Початкова організація та централізоване завезення людей демонстрували сподвижники Януковича. Саме вони давали рознарядки на підприємства та установи для постачання певної кількості «протестантів». Там складали відомості на годівлю, виплату «копитних» та інше. Це означає, що з конкретного джерела з самого початку фінансувалися всі витрати, а публіка звозилася цілеспрямовано відповідно до розробленого й затвердженого плану. Десятки, якщо не сотні, автобусів стояли тоді біля Лаври, на Печерську, Набережній, Старонаводницькій та інших місцях Києва. Зауважимо, що на Майдані було в кілька разів більше людей, але жодних стійбищ автобусів просто не було! Бо люди їхали самостійно, без рознарядки і встановленого плану.

І найголовніше – обидва Майдани були «за». Тобто там відстоювалися наші права, а вже після насильства до цих вимог почали додаватися відставка міністра внутрішніх справ, потім – уряду, а вже потім – Януковича.

А тут йдеться одразу про зміну влади. Ще ніхто й ніде не зібрався, але регіонально-батьківщинний блок уже заявляє своєю метою владу. Причому «протестанти», від радикалів до оппоблоку, вже прямо і явно розповідають про «Брюссельські» та «Вашингтонські» обкоми, а це означає – виступають проти європейського чи прогресивного розвитку України, тобто – проти цінностей Майдану, за який покладено стільки життів.

Так, нинішня влада вляпується то в одне болото, то в інше, проте треба чітко розуміти, що методи і цілі, які обрали нинішні протестанти, вже добре знайомі. Можливо, Юлія Володимирівна цього не бачила, бо чалилася на кічі, але те, що вона зараз робить, – уже було і скінчилося не дуже добре. У будь-якому разі, самостійно організовані громадяни завжди переможуть тих, кого вишикували, порахували, привезли й пустили у справу. Самоорганізація завжди розумніша, гнучкіша і наполегливіша, а тому перемогти її майже неможливо. Цього в організаторів «заходу» немає і не буде за визначенням.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *