Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Років 30 тому довелося послухати спогади старого урки про його пригоди у в’язницях, і через те що це була не перша і навіть не десята розповідь такого плану, то на той час у мене вже було досить чітке уявлення про те, як там функціонують різноманітні процеси. Зокрема, як відбувається обмін інформацією всередині того ж таки СІЗО. Для цього існують різні способи, але один із найпоширеніших і найнадійніших – передача маляв і невеликих предметів між камерами одного корпусу. Найчастіше це здійснювалося системою мотузок, прокладених між вікнами камер, якими передавалося все, що потрібно, зокрема – маляви.
Насправді такий зв’язок є дуже важливим елементом тюремного життя, і там є чітко відпрацьовані прийоми і методи облаштування «доріг», або таких мотузяних шляхів сполучення. Але в деяких СІЗО зробити щось таке за класичною схемою, через вікна, – не виходило, бо їх облаштовували сітками чи ще чимось, що не давало протягнути мотузку, і тоді в хід ішли вентиляційні труби там, де вони були. Так от, того разу я почув історію, яку ні до цього, ні потім більше не чув. Досвідчений арештант розповів про те, що в одному із СІЗО України все було настільки перекрито у плані «доріг», що зеки були змушені облаштовувати зв’язок через… унітази.
У таких випадках краще не ставити навідних питань і задовольнятися тим, що розповідає персонаж, бо він може або замкнутися, або розказати якусь нісенітницю. А з урахуванням того що мій старий наставник розповів мені принцип, яким можна здобути прихильність клієнта, який сидить, – принести якусь смачну і свіжу їжу, дозволену адміністрацією, то такі розповіді були справою частою, коли було багато часу, щоб крім потрібних моментів, можна було поспілкуватися на сторонні теми.
За його словами, було це начебто тоді ще в Кіровограді, але було це настільки давно, що я вже не гарантую точності географії. Крім того, він не розповів, як фізично вони це робили, і тому залишу цей епізод на його совісті. Хоча загалом у нього не було жодного сенсу щось вигадувати чи відволікати увагу від чогось. І якщо це справді мало місце, то це було щось дивовижне і явно незвичне. Загалом усе це можна було забути начисто, бо ніякого корисного навантаження ця інформація не мала, якби не війна і не те, що виконують лапті. А вони вкотре роблять таке:
«Російські війська роблять спроби проникнути в північну частину Сумської області з Курської області газопроводом Уренгой – Помари – Ужгород. За останній тиждень російські військові як мінімум двічі намагалися використовувати трубу для перекидання груп в український тил… До використання трубопроводу російські військові повернулися після того, як не змогли досягти просування в Сумській області».
Як ми пам’ятаємо, це не перший такий випадок, і свого часу саме трубою лапті проникли в Куп’янськ, після чого їх довелося звідти виколупувати дуже довгий час. А тепер вони намагаються виконати щось подібне в інших місцях. Напевно, є всі підстави для того, щоб знищити всі можливі комунікації, які йдуть із курника, і неважливо, що це – рейки залізниці, шосе, газові чи нафтові труби.
(Далі буде)