Уперше опубліковано: 19.06.2022
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні доречно згадати залізного прем’єр-міністра Великої Британії Вінстона Черчілля, і для цього є вагома причина. Якщо пригадати його образ, то це був неодмінно огрядний, сутулий чоловік у темному одязі, який, як він сам колись сказав, іноді виймав сигару з рота. Ну, а стосовно його характеру, то тут, напевно, знадобляться всі найяскравіші епітети, які застосовуються до стійких бійців. І все це – правильно. У мене образ Черчілля – у вигляді масивного пам’ятника в парку біля Єлисейського палацу в Парижі. Сказати, що там вдалося зловити портретну подібність, можна з натяжкою, але суть цієї фігури впіймано точно.
Тільки всі ми знаємо пізнього Черчілля, коли він став біля штурвала Британії після очевидного і беззаперечного політичного банкрутства його попередника Невіла Чемберлена, який підписав договірняк із Гітлером і згодував йому Чехословаччину, сподіваючись, що Гітлер нажереться і заспокоїться. Правда ж, нам це щось нагадує? Але Гітлер не нажерся і вліз у Польщу, а потім через Нідерланди, Бельгію та Люксембург вдерся до Франції. Ось тоді Чемберлен подумав, що сталася якась «непонятка», а замість «вічного миру», який він привіз лише півтора року тому, його країна отримала Світову війну, лише цього разу практично без союзників, бо на той час уже було зрозуміло, що падіння Франції – питання кількох днів, від сили – тижнів.
У цей момент Черчілль і став біля керма, пообіцявши своїм співвітчизникам сльози, піт і кров, але зрештою – перемогу, яку й здобув. До речі, тут можна згадати покидька зеленого кольору з виглядом примата, який учора, як і очікувалося, завив свою пісню про необхідність переговорів із кремлем. Нам важко сказати, чому СБУ досі не згвинтила цю кремлівсько-сочинську падаль, але, мабуть, у них є на те причини.
Але повернімося до Черчілля. Ми його пам’ятаємо саме таким. Проте охочі можуть хоча б мимохідь ознайомитися з його біографією, щоб дізнатися, що його політична та військова кар’єра була стрімкою та яскравою до битви в Галліполі, Туреччина, під час Першої світової війни. Там англійці зазнали нищівної поразки, і багато в чому вина за неї лягла на плечі Черчілля. Здавалося б, після такого удару долі вже не піднімаються на ноги.
І справді, він віддалився від політики та поринув у садівництво та інші ботанічні заняття. Здавалося б, з огляду на цю історію, Черчілль аж ніяк не виглядав тією фігурою, якій слід віддати всю повноту влади в момент, коли вирішується доля країни, але її віддали, і мало того, він її прийняв, показавши принцип «За одного битого двох небитих дають». Тож цілий рік Британія самостійно боролася не лише з Німеччиною, а й з країнами Осі, а також вішістською Францією, що капітулювала.
Будь-які розклади зводилися до поразки Британії, а єдине, що було між коричневою Європою та Британією, – Ла-Манш, який Вермахт так і не наважився форсувати. Хто не в курсі, Ла-Манш – це протока, що відокремлює Британські острови від материкової Європи. Він є серйозною водною перешкодою, для форсування якої треба було б витратити значну кількість сил і засобів. Це, звісно, не Сіверський Донець, який тепер відомий усьому світу через бої саме при спробі його форсувати, але все ж таки.
(Далі буде)