Уперше опубліковано: 25.08.2021
Авторка перекладу: Світлана
Замість передмови
Персонажі, які волею долі опинилися на вершині влади, дуже скоро починають відчувати відсутність якихось обмежень навіть не діям, а волі. І тут усе залежить від інтелекту і внутрішніх засад конкретного діяча. Дуже часто безкарність стає буденністю, і вони починають робити непорядні вчинки, а часто – і злочини. При цьому, користуючись своєю величезною владою, вони перекривають будь-які можливості дізнатися, що вони коять. Для цього треба тільки поставити на чолі правоохоронних органів своїх людей, а пресу – або підгодувати, або заткнути.
Після цього інформаційний простір набуває того вигляду, який вони самі генерують. І, як завжди, такі діячі ретельно знищують документи, які могли б викрити їх у порушеннях чи злочинах. Але фокус у тому, що навіть найпродуманіші діячі, що мають найдосконаліший механізм виконання влади, не можуть повністю контролювати ситуацію. Згодом, коли влада вислизає з їхніх рук, випливають украй важливі та неприємні для них факти і документи.
Пацієнти, що надто засиділися на своєму верховному посту, настільки вірять у те, що їх ніхто не зможе притягти до відповідальності, що, починаючи війну, під камери кажуть: «Я прийняв рішення», – хоча тепер він відмовляється і викручується, розповідаючи казки у стилі «Ми не розпочинали цю війну». Тільки цей номер уже не пройде. Але історія знає випадки, коли набагато розумніші і прямо скажемо – талановитіші діячі теж не змогли зберегти таємницю того, чому взагалі почалася гігантська бійня в Європі. У зв’язку з цим ми наводимо переклад статті, написаної ще чотири роки тому, яка зараз не тільки не втратила актуальності, а навіть стала ще більш актуальною.
25.08.2021
Цілий ряд дослідників, які витратили масу зусиль на з’ясування деталей початку Другої світової війни і далі – початку війни Німеччини проти СРСР, згадують промову Сталіна перед випускниками військових академій просто напередодні початку бійні з Рейхом – 5 травня 1941 року, тобто за півтора місяця до того, що згодом називали «найтрагічнішим днем совєццької історії». Цю промову було відновлено з пам’яті учасників події, і досі ніхто її не бачив у вигляді конспекту чи чогось такого в архівах КП-РС. Але, з іншого боку, як же її можна побачити, якщо на цей масив документів накладено гриф «Цілком таємно» і зберігаються вони у спецфонді, куди простий смертний дослідник не прорветься, навіть якщо виявиться прямим нащадком Сталіна.
Воно й зрозуміло, бо якби цей документ став доступним для публіки, то всі ті байки, які москва завжди любить розповідати про ту війну, виявляться анекдотом із розряду чорного гумору. Адже там Сталін розповідав, що країна готова до грандіозної війни і забезпечена всім необхідним під зав’язку. Ба більше, окремим пунктом промови було визнання Вермахту як занадто переоціненої сили, ну, а в політичному плані він оголосив приблизно таку кардинальну зміну ситуації – відмову від суто оборонної стратегії та заміну її на концепцію «наступальної оборони». Сказано це було хай і не для публіки, але для кількох сотень старших офіцерів, від майора і вище, які саме й могли вступати до академії.
Але якщо цю промову було видано у вигляді тосту на банкеті з офіцерами, то треба розуміти, що у вузькому колі довірених осіб розмови йшли більш відкриті та детальні. А за результатами засідань «нічного політбюро» обов’язково мали з’являтися укази, розпорядження, накази та директиви. Інша справа, що все це – під замком і москва досі на це реагує в улюбленому стилі: «А ви доведіть, пред’явіть докУмент!»
Але якщо з пактом «Молотов – Ріббентроп» сильно дурня не поклеїш, бо він обріс другим шаром документів не тільки в совку, а й у Німеччині, а в них іде посилання на ті самі «таємні доповнення» про переділ Європи, то з внутрішніми документами все набагато складніше, бо вони всі охоплюються системою безпечного зберігання та екстреного знищення. Мені особисто доводилося бачити сейфи, на яких було написано щось на кшталт «Виносити (евакуювати) або знищувати в першу чергу».
Не дивно, що коли режим став руйнуватися, то у спеціально обладнані буржуйки, де не тільки знищувалися документи, а й руйнувалися вже спалені аркуші, йшли тонни документів. Це ніяк не мало потрапити в чужі руки і потрапляло дуже рідко. Ну, а через те що всі ці документи в руках совка, а тепер – путінської федерації, то очевидно, що дістатися до них вкрай складно, а отримати оригінали, які можна віддати на експертизу, – неможливо. У кращому разі їх можна сфотографувати, але доказової сили ці документи не матимуть… Чи все-таки матимуть?
Для того щоб прийняти подібні копії документів як належний і достатній доказ, потрібен якийсь правовий механізм. Якщо в континентальній системі права його досить важко навіть уявити, то в англо-американській подібні безвихідні ситуації обходять шляхом застосування прецеденту. Якщо вдасться виявити прецедент, сформований у тому числі й москвою, то ним цілком можна скористатися навіть у тому випадку, якщо оригінали совкових документів зберігатимуться під замком, але спливуть їхні фотокопії. І як це не дивно, такий прецедент існує. Мало того, під ним стоїть підпис офіційно уповноваженої совком особи. Але для підходу до нього потрібен невеликий історичний екскурс про те, що в нас мало хто знає чи навіть краєм вуха чув про це.
(Далі буде)