Цілком таємну нараду було призначено на кінець дня для того, щоб підлеглі не звернули увагу на те, що їхні шефи кудись одночасно зникли. Її було призначено на 16:15 5 листопада 1937 року. Місце наради – старий будинок німецької рейхсканцелярії. З апарату фюрера всіх учасників наради попередили, щоб вони не брали з собою ад’ютантів чи якихось інших спеціалістів. Нарада передбачала особливо закритий формат, і тому помічників чи ад’ютантів на цьому заході міг мати лише сам фюрер.
Про порядок денний, крім Гітлера, мали хоч якесь уявлення військовий міністр Вернер фон Бломберг і командувач сухопутних сил Вернер фон Фріч. Це й зрозуміло, бо в надрах військового відомства на кілька місяців раніше (24 червня) було видано директиву, яка визначала можливі дії збройних сил у різних ситуаціях та описувала сценарії їх розвитку. Загалом було видано чотири примірники документа, один із яких залишився у верховного командування і по одному отримали командувачі сухопутних сил, авіації та флоту. Зрозуміло, що документ був цілком таємним.
У ньому чітко було сказано про те, що в період 1937–1938 років Німеччині не варто турбуватися про можливість зовнішнього нападу. Проте вкрай неспокійна ситуація у світі вимагає бути готовими до будь-якого розвитку подій, у тому числі треба мати потенціал для ведення наступальної війни. При цьому керівництво збройних сил виходило з реальної можливості переростання локальних конфліктів у велику війну, що, швидше за все, приведе до війни на два фронти, в першому варіанті – з основними бойовими діями на Заході, а у другому – на Сході.
При цьому перший варіант, «Червоний», зумовлювався тим, що Франція може зіграти на випередження і зупинити стрімке переозброєння Вермахту та збільшення чисельності збройних сил Німеччини. Другий варіант – «Зелений» –міг виникнути тому, що Німеччина буде змушена реагувати на доцентрові процеси, які спостерігаються в Чехословаччині та Австрії. В такому разі Франція та Англія могли втрутитися в хід подій із Західного напрямку. Далі йшли уточнювальні або особливі варіанти. Війна з Австрією отримала шифр «Отто», війна з Іспанією – «Річард», а варіант, коли єдиним фронтом виступлять Англія, Польща та Литва, розглядався як розширення «Червоного» та «Зеленого» варіантів.
Усі ці варіанти розглядалися тому, що виходячи з темпів переозброєння та стану військової промисловості, Німеччина матиме перевагу перед противником до 1943 року, після чого ця перевага буде не такою очевидною. Тим самим військові окреслили часове вікно можливостей для успішного ведення бойових дій, а про їхню неминучість говорили навіть не військові, а фінансисти і промисловці, бо навіть на тих обертах, на яких працювала військова промисловість у 1937 році, вона жорстко впиралася в дефіцит цілої номенклатури сировини, і дійшло до того, що довелося обрізати заявки військових, а скорочення фінансування і відповідно – постачань нової техніки змогли уникнути Люфтваффе, але тому, що Герінг був особливо близьким товаришем Гітлера і в цей період мав на нього великий вплив. Тому не так фінансування, як матеріальні ресурси було перегруповано в бік авіації, а найбільше постраждав флот. Ці маневри Герінга призвели його до жорсткого конфлікту з рейхсміністром економіки Ялмаром Шахтом, у зв’язку з чим той був змушений піти у відставку, щоб перервати це протистояння.
Крім того, з приходом нацистів до влади та повною переробкою етичних принципів і норм моралі в Німеччині наростальним темпом почав підніматися бебі-бум, що вказувало на необхідність отримати доступ до значно об’ємніших продовольчих ресурсів, ніж міг надати аграрний сектор Німеччини. За розрахунками фахівців, Німеччина могла увійти в жорсткий продовольчий клінч у проміжку між 1945 і 1950 роками.
Отже, перспективи Німеччини опинилися у підвішеному стані, і для того щоб знайти вихід із цієї ситуації, потрібні були рішучі заходи й не менш рішучі дії, обмежені жорсткими часовими рамками. Вихід промисловості на новий рівень роботи вимагав нових джерел сировини. Причому ці джерела мають бути надійними, наскільки це можливо, адже навіть із залізом у Рейху були величезні проблеми. І ось через п’ять місяців після видання цієї директиви фюрер дозрів для того, щоб розрубати Гордіїв вузол.
(Далі буде)
війна з Іспанією – «Річард». Мабуть, з Францією.