Окрім згаданих вище фон Бломберга та фон Фріча, на нараді були присутні міністр авіації Герман Герінг, грос-адмірал Еріх Редер, головнокомандувач військово-морського флоту та імперський міністр закордонних справ барон Константін фон Нойрат. Нарада почалася з двогодинного емоційного монологу Гітлера, в якому він коротко описав найближчі перспективи Рейху. Він заявив про те, що зволікати більше не можна і треба починати експансію якнайшвидше.
Своє переконання у правильності такого розвитку подій Гітлер пояснив тим, що переозброєння Вермахту рано чи пізно приведе до прямого конфлікту з Францією, і відразу виникне морська блокада з боку Англії, але через те що Німеччина не може їй протистояти на морі, то рух до нових джерел сировини та продовольства має здійснюватися сушею й на Схід, починаючи з Австрії та Чехії. Причому Гітлер обіцяв присутнім, що саме цей етап можна пройти без відкритого військового протистояння, хоча збройним силам треба бути готовими вступити в бій.
Між іншим, на своєму прицілі Гітлер мав і радянську росію і навіть обговорював можливість спільного з Польщею нападу на неї, але тоді ще живий (1934 рік) Юзеф Пілсудський, якого Гітлер дуже поважав, відмовився сам від цієї витівки і відговорив Гітлера. До речі, саме Пілсудський, якого в совку та нинішній рф так ненавидять, пропонував фюреру домовитися з совєтами. Якби він знав, до чого ця домовленість приведе, не було б йому спокою до самої смерті.
Але ця промова ознаменувала собою точнісінько те саме, що й промова Сталіна 5 травня 1941 року, а саме – перехід від стратегії оборони до стратегії експансії. Між іншим, військові стали жорстко критикувати плани Гітлера. Причому вони не були проти експансії як такої, але говорили, що армія ще не готова до такого розвитку подій і що потрібен час для того, щоб подібні плани можна було перевести у практичне русло. Міністр Нойрат теж був категорично проти і просто не міг повірити в те, що все це говориться всерйоз. До речі, після наради тієї ж думки дотримувався і Редер. Він не вірив, що з цієї розмови вийде щось практичне.
Тільки Герінг обома руками підтримував цю ідею, а решта учасників опонувала йому, а не фюреру. Гітлер уважно вислухав доводи сторін і дуже швидко змінив військового міністра на Герінга, командувача сухопутних сил, а міністра закордонних справ Нойрата поміняв на колишнього торговця шампанським, а на той момент – посла в Англії, Йоахіма фон Ріббентропа.
По суті, з присутніх на тій нараді на своїх постах залишилися Герінг, який ще й зміцнив свої позиції, та Редер, який розсудливо не виступав із критикою, а решта втратили свої посади. І ось цю нараду на Нюрнберзькому процесі було названо ключовою подією, яка повернула Німеччину до Світової війни. І справді, саме після нього почалися захоплення нових територій, а згодом – і війни. Тож Герінгу, який дожив до Трибуналу, поставили за вину саме цей епізод, за що й засудили до шибениці.
І ось що цікаво: про цю зустріч стало відомо завдяки одному з присутніх на ній – ад’ютанту Гітлера, полковнику Госсбаху, якому вдалося зробити фотокопії з підсумкового документа. Його так і назвали – «Меморандум Госсбаха», і сама нарада теж отримала його ім’я. Проте оригіналу цього документа Трибунал так і не отримав, а свої висновки зробив на копіях документа. Ці самі висновки було підтверджено підписами повноважних представників країн-переможниць і скріплено їхніми печатками.
Тобто в такому разі ці докази було визнано належними. То чому ж із промовою Сталіна не можна вчинити так само або з тим, що зараз висипається з оточення путіна? Прецедент створено, і на нього можна спиратися. Щоправда, ходять чутки про те, що оригінал «меморандуму» американці все ж таки мають, але в суді він так і не фігурував.