Війна № 3 (Частина 1)

Уперше опубліковано: 06.11.2021

Авторка перекладу: Світлана

Замість передмови

До початку широкомасштабної війни залишалося вже менше пів року, але в повітрі вже відчувалося щось невловиме, що вказувало на неминучість подій, які насувалися. Зрозуміло, що ми ніколи не збиралися зображувати з себе Дельфійського оракула чи щось подібне, і тому точно визначити те, що вже виднілося на обрії, не могли. Проте напрям думок, заснований на історичних аналогіях, уже, безумовно, був. Зараз, після більше ніж трьох з половиною років великої війни, наведений нижче текст може виявитися цікавим не тільки сам по собі, а й у контексті того, що настало за ним лише через кілька місяців.

06.11.2021

Приблизно шість із половиною років тому в рубриці «Історія» ми опублікували статтю про те, як у 1981 році світ опинився просто на порозі Третьої світової війни. Там ішлося про грандіозну подію, яку було важко порівняти з чимось у виконанні совка за всю повоєнну історію, і загалом це було тренуванням апокаліпсису, який тоді не настав. Але нам не було відомо про те, що ця історія не мала кінцівки, не менш драматичної, ніж її основна частина, і тепер, коли картина виявилася закінченою, вже не дуже легко зрозуміти, коли небезпека початку війни була більшою, – під час планових заходів чи під час події, яка виявилася несподіваною для всіх, і насамперед – для совка.

Зараз ми спробуємо зібрати обидві частини картини, щоб показати, як брязкання залізом, що спочатку не задумувалося як початок бійки, може перерости в кінець світу просто через помилку чи випадковість. Тому ми вважаємо за необхідне нагадати опис планової частини тієї події, щоб потім перейти до того, про що ми тоді не писали. Всі, хто давно з нами, напевно, читали цей текст, але його варто переглянути ще раз, щоб другий епізод був зрозумілішим.

ЕПІЗОД 1. Плани війни, яка не відбулася. 30 червня 2018 року 

Тим, кому зараз 30–40 років, а тим більше – до 30 років, дуже важко уявити, що у школах пізнього совка щовівторка в кожному класі перед першим уроком проводився захід під назвою «політінформація». Суть заходу полягала в тому, що хтось із учнів доповідав класу новини міжнародного життя. Все це робилося у стилі опису відчайдушної боротьби совка за мир та критики американської й загалом – НАТОвської воєнщини. Фокус тут був у тому, що подібні промови штовхав однокласник (однокласниця), а не набридлива училка, і найвищим пілотажем вважалося, коли учень або учениця розповідали все своїми словами, а не читали з газети. Це сприймалося зовсім по-іншому, і в мізки вкручувався той самий шуруп совка, який неможливо викрутити навіть зараз.

Загалом до свідомості кожного школяра мало дійти, що війна в Афганістані, яку веде совок, – це боротьба за мир. Військові просто поїхали туди за нього поборотися, бо хтось там далеко не хотів жити в мирі, спокійно ходити на першотравневі демонстрації або, не боячись і не ховаючись, легко скандувати «Ленін-партія-кам-са-мол!» Вважалося, що цього, безумовно, хочуть буквально всі, але мілітаристи, імперіалісти і сіоністи (тоді кожен знав, що це – лайливе слово, і ніяк не підозрював, що за ним ховається, а найсмішніше – що про це часто говорили розумні єврейські дітки, теж не зовсім розуміючи, що ж це означає) не дають усьому прогресивному людству злитися в єдиному пориві та пісні «Дружба – фройдншафт!».

Мало того, не лише діти, а й дорослі вважали, що лише проґавиш – і бази НАТО прийдуть захоплювати «нашу соціалістичну батьківщину». Причому навіть будучи дітлахами, ми розуміли, що захоплювати таке щастя навряд чи комусь знадобиться. Справді, якщо в магазинах і так жерти нема чого, а замість туалетного паперу використовуються газети «Правда», в которой нет известий и «Известия», в которых нет правды» з шикарною передовицею про 26-й з’їзд партії та портретом обрезклого Леоніда Ілліча над усією цією красою, то що ж тут захоплювати?

Ці думки ставали сильнішими, коли батьки розповідали про те, як вони «діставали» щось із імпортного одягу чи їжі. Причому все, що становило предмет позамежних мрій, неодмінно походило з того злісного світу, який вчили ненавидіти з дитинства. Гаразд, про кросівки чи джинси я помовчу. Тільки люди, які перебувають глибоко в темі, можуть оцінити рожеву мрію навіть не про магнітолу «Соні», а просто про касети цієї фірми чи фірми ТДК. Щоб зрозуміти, наскільки це була нездійсненна мрія, просто подивіться на останню модель автомобіля Ferrari, і ви зрозумієте, що це таке – касета «Соні» в той час.

Якщо таке щастя траплялося і касета опинялася в руках, то нею з місяць хвалилися, не розпаковуючи обгорткової плівки, а розтин касети неодмінно відбувався у присутності всіх друзів і подруг, після чого щойно відкрита «нульова» касета йшла по руках, викликаючи дике захоплення і такі самі заздрощі. А якщо ж у вас опинявся новий, ще не відкритий вініловий диск «Назарет», «Діп Пепл» чи «Пінк Флойд» і ви збирали вечірку з нагоди розкриття упаковки та першого прокручування диска на програвачі «Електроніка 003», то ви ставали напівбогом на цей вечір, а дівчата просто танули при спогляданні процесу розпаковування платівки.

Що характерно, все це походило з тих місць, звідки на нас мали напасти. Але найсерйозніша картина, яка давала потужну підніжку всім політінформаціям, розгорталася на ваш день народження. Справа була навіть не в подарунку, а в торті. Річ у тім, що борошно ще якось можна було дістати, але зробити той самий фокус уже з маслом, згущеним молоком, цукром та іншими дивовижними інгредієнтами могла собі дозволити лише дуже досвідчена людина, яка знає, коли і в які двері треба постукати. Без цього чаклунства нічого не вийде і торта не буде, а він конче потрібен.

Потім, коли головну прикрасу столу буде зметено, випито весь самогон та з’їдено всі консерви, разом з «палицею» сервелату і тазиком вінегрету із забороненою «варенкою» та міфічним «горошком», дорослі напівпошепки розповідали про ті пригоди, в результаті яких вдалося витягнути з паралельної реальності всі щойно з’їдені продукти.

І ось усе це ми з дитинства привчалися захищати і ненавидіти всіх тих, хто виробляв це з надлишком. Мало того, протягом теми розповідалося і про те, якою буде війна за мир. Загалом ніхто особливо не занурювався в її опис, бо майже відразу йшлося про завдання ядерних ударів, а їхні наслідки вони вивчали на уроках початкової військової підготовки. Зрозуміло, що ніхто не розповідав про те, як насправді мало все відбуватися і що совок мав намір робити в цьому випадку, а тим більше ніхто навіть близько не припускав, як діятиме противник, а дарма. Це досить цікава та пізнавальна тема.

(Далі буде)