Як ми тепер знаємо, теорії Маркса виявилися хибними і його передбачення не спрацювали. Вперше влада перейшла до його послідовників саме у відсталій російській імперії. Цей дисонанс спробував заклеїти Ленін, який не став спростовувати Маркса, а змістив акценти в оцінці революційної ситуації. Важливим її компонентом він висунув велику, бажано – світову війну. Тим самим Ленін поставив крапку на марксових викладках про природність процесу зміни формацій. Ще більше цю ідею розвинули Яків Свердлов та Лев Троцький, а остаточно її закріпив Йосип Сталін.
Будь-який комуністичний рух – агресивний і схильний до мілітаризму за його суттю, викладеною Леніним. Усі, хто називає себе комуністами або співчуває їм, підтверджують необхідність світових воєн як обов’язкового прискорювача революційних процесів, а за Сталіним взагалі виходить «немає світової війни – немає і революції», отже – немає і комунізму.
Але ось що цікаво: і Ленін, і Сталін, і ось тепер – путін стикнулися з одним і тим самим ефектом, який випливає з вільного трактування вчень Маркса. Схоже на те, що вони його просто не вловили, а потім уже було пізно. Отже, Маркс вважав настання нової суспільно-політичної формації неминучим. Він не пропонував прискорювати цей процес, а просто констатував його неминучість. Як ми вже зазначали вище, нова формація повинна була стати більш досконалою, але й складнішою, тому що так ідуть будь-які процеси розвитку всього живого. Він вважав, що чинники неминучості та ускладнення – природні, і не бачив сенсу їх прискорювати. У нього просто немає лінії міркувань про те, що буде, якщо прийняти його уявлення про нову і досконалішу формацію та спробувати перейти до неї в прискореному, а не природному темпі. Було б цікаво, що класик написав би про такий розвиток ситуації. Але він нічого такого не написав, а замість нього дописав Ленін та інші товариші.
Саме тому ідеологію та світогляд, які виникли на території совка, було заведено називати марксизмом-ленінізмом. Адже будь-який дослідник, який взявся прискіпливо проштудіювати все, написане Марксом, і те, що побудували більшовики, знайшов би в цьому масу відмінностей фундаментального характеру і сказав би, що теорію Маркса було перекручено в найбільш основоположних питаннях.
І ось Ленін, якому вдалося підхопити владу, що випала з рук царя та роззяв з тимчасового уряду, дуже скоро виявив, що побудована ним химера не хоче жити за марксовими законами. Ба більше, вона прагне сконати за першої ж нагоди. Після ретельнішого аналізу ситуації було знайдено ту фундаментальну помилку, яка робить більшовицьку систему нежиттєздатною. З’ясувалося, що спроби прискорити процес переходу від капіталізму до чогось іншого, минаючи природний перебіг подій, незмінно ведуть до спрощення подальшої суспільно-політичної системи. Тобто замість розвитку та ускладнення відбувається деградація та спрощення. Причому ця особливість проявилася буквально у всіх сферах життя суспільства. Воно деградувало як усе разом, так і за окремими напрямами, включаючи промисловість, фінанси, культуру та інше. Нова система не змогла народити нічого такого, що могло бути сприйнято як зразок, як полум’я вдалої революції, яка зрештою покращила все в окремо взятій країні.
Так от, НЕП (нова економічна політика) став втечею з того виродка, який побудували несумлінні учні Маркса. Фактично відбулася часткова втеча назад, у капіталізм. Навіть такий частковий відхід від безглуздих ідей став повертати до життя цілі сектори економіки. Але потім Ілліч вирушив полежати в Мавзолеї, а товариш Сталін узявся усувати ленінські послаблення та згортати НЕП. Йому була до душі ідея про всесвітню величезну війну, в результаті якої весь світ «окомуніздиться», і тоді не буде кому читати оригінали Маркса і казати, що будували щось не те.
Однак і Сталін дуже швидко дійшов висновку про те, що нова квазісоціалістична формація не є більш досконалою та ефективною. Для просування своєї ідеї про світову війну як каталізатор світової революції він змушений був вдатися до послуг капіталістичних Німеччини та США для будівництва військово-промислової інфраструктури. Власних ресурсів і власної новизни поглядів якось не вистачило, і він особисто відійшов від теорій Маркса, вступивши у співпрацю з капіталістами, при цьому виплачуючи їм нечувані гонорари. Це була втеча номер два, яка повинна була показати хибність цілей і засобів їх досягнення і загалом поставити хрест на вченнях засновників комунізму. Але цього не сталося.
(Далі буде)