Так от, стратегічною метою Курсько-Орловської операції було перемелювання сил і засобів противника, після чого силами стратегічного резерву мало проводитися глибоке охоплення німецьких військ шляхом прориву до берега Чорного моря. Ніхто не каже про те, що це була третя і у стратегічному плані – невдала операція. Бажаного оточення так і не вийшло.
Проте вийшла зустрічна битва, в результаті якої совкове командування спалило всі ті резерви, які планувалося використовувати для глибокого прориву. Грубо кажучи, задум був простим: спочатку перемелюється ударне угруповання Вермахту, особливо – випалюється його танкова складова, а вже після цього, коли противник загруз в ешелонованій обороні та знекровлений втратами, в бій вводяться резерви, які рвуть фронт і відсікають усе, що на південь, аж до Одеси. Задум був чудовий, але що ж отримали в результаті?
А в результаті вийшло, як завжди. Величезна битва, до якої було залучено разюче велику кількість військ, після всіх величезних втрат не досягла поставлених цілей і залишила дослідників розгубленими навіть з приводу того, хто ж переміг у битві. Це не була найграндіозніша битва цієї війни за загальною чисельністю військ або за кількістю одночасно задіяних танків, бо наймасовіша танкова битва відбулася наприкінці червня 1941 року під Дубном, проте все одно масштаби бійки вражають.
Причому якщо використовувати суто совкові критерії оцінки перемоги або програшу, то, безумовно, перемогла Німеччина. Адже в таких самих умовах, що мали місце в битві Кутузова і Наполеона при Бородіні, коли російська армія відступила і залишила поле бою за ворогом, перемога присуджується Кутузову. Це пояснюють тим, що бій ішов на рівних, а відступ Кутузова зумовлювався не тотальним розгромом, а тактичними міркуваннями.
Але навіть фактично виявилося, що бій на Курсько-Орловському виступі не можна назвати блискучою перемогою совка. Співвідношення втрат у танках і живій силі у совка було більшим кратно. Мало того, совок мав чисельну перевагу перед початком битви і грав від оборони, коли атакувальна сторона повинна була зазнавати великих втрат, приблизно у співвідношенні 1:3. У результаті нестерпних полководчих талантів совкових військ друга стадія операції, яка полягала у глибокому прориві, – не вийшла. Всі сили й засоби, приготовані для цього заходу, довелося бездарно спалити для того, щоб противник сам не зміг зробити глибокий прорив. Тобто там просто вклали величезну кількість військ і бронетехніки, не отримавши бажаного результату.
Але весь цей виклад зводиться до однієї невеликої деталі, яка просто загубилася б, так і не отримавши належної оцінки. Німецьке командування, стикнувшись із наявністю у противника величезного резерву, припинило наступальну фазу операції та перевело війська в оборону. Щоправда, цьому сприяла одна важлива обставина. Саме в цей час на наполегливі прохання совка союзники висадилися в Південній Італії і стали розвивати свій наступ. У зв’язку з цим треба було зняти з району Курська дві танкові дивізії СС і перекинути їх в Італію. Просто вдумаймося: тут іде епічна битва, а в її розпал просто знімається купа нових танків і відвозиться за півтори тисячі кілометрів від місця бою. Один цей добре відомий факт ставить під питання все те, що розповідають про підсумки Курської дуги. Тобто в цьому випадку СС прийняла рішення явно попри невдоволення керівництва Вермахту.
І ЗНОВУ ІЗРАЇЛЬ
Схоже, що сьогодні Ізраїль ставиться до іранських бійців КВІР саме з урахуванням дій дивізій СС на фронті. Бачити цю автономну і вкрай вмотивовану військову силу біля своїх кордонів Ізраїлю не посміхається абсолютно, і поки хтось гнівно констатує вкрай деструктивну роль Ірану в сирійській війні, Ізраїль це оцінює дещо інакше, справедливо вважаючи, що сирійські маневри іранських сил насправді є прикриттям їх розгортання.
Тобто Ізраїль вирішує питання своєї безпеки таким чином, щоб це було максимально ефективно, а решта вже має другорядне значення. До речі, він явно показує приклад того, як потрібно вирішувати ці питання будь-якій адекватній країні.