З одного боку, такий стан речей зі знанням праць класиків комунізму не дивує. Маркс писав для публіки, яка мала досить високий рівень знань з економіки, історії та деяких інших галузей. Тобто його праці розраховувалися явно не на «пролетаріат». Сприймати і критично оцінювати його теорії міг лише підготовлений читач, а для решти це буде настільки похмурим чтивом, що можна заснути вже на другій чи третій сторінці будь-якого його твору. А Ленін писав ще й дуже важким стилем. Скажімо так, писав він нудно і сумно. Пам’ятаю, якось пішли з товаришем у бібліотеку, де я взяв журнали про сучасну музику, а напарник – якийсь том із повного зібрання творів Леніна. Він довго гортав книжку і на запитання про те, що він там хоче знайти, відповів дуже влучно: «Шукаю картинки». Справді, без картинок ці книжки мали прямісінько йти на самокрутки або на заміщення відсутнього туалетного паперу.
Таке було загальне тло, і на цьому вже можна підвести риску під преамбулою. Більшість тих, хто просував ідеї комунізму, взагалі не розбиралися у предметі і, перефразовуючи знамените вираження, «не читали, але схвалювали». Тому ключова й центральна тема і Маркса, і Леніна про класову боротьбу і навіть класовий антагонізм, яка давала нову причину для глобальної війни, називалася «мирна політика партії», або ще простіше – «ми за мир». І ось втілення цих ідей – совок – став синонімом надзвичайного та крайнього мілітаризму, що не викликало у публіки жодного сумніву чи спротиву.
І тепер можна переходити до єдиної позитивної риси, яку нам вдалося виявити в Леніні – вожді світового пролетаріату. Справа в тому, що теорії Леніна стали такою собі корекцією базового вчення Карла Маркса про неминучу зміну суспільно-політичних формацій, і за його твердженням, слідом за капіталізмом, який вже майже зжив себе (так він вважав наприкінці 19 століття), прийде комунізм. Не будемо занурюватися в опис того, як Маркс уявляв цю нову формацію, бо нам цікаво, як він бачив перехід у цю формацію. Маркс вважав, що розвиток виробництва неминуче призведе до збільшення числа робітників та пропорційного зменшення селянства. Він вважав, що робітничий клас, на відміну від селянства, є найактивнішою частиною суспільства, на плечах якого й буде внесено необхідні зміни.
З його точки зору, робітники, щоб мати можливість використовувати дедалі складнішу техніку, неминуче здобуватимуть базову освіту, що допоможе їм сприймати нові ідеї, не доступні для забитого селянства. Крім того, важливим чинником класової боротьби Маркс називав щільність робітничих мас на виробничих підприємствах. Багатотисячні колективи вже можна було організувати в робітничий рух, і вони виступатимуть монолітними масами.
Далі Маркс міркував приблизно так. Якщо зміна суспільно-політичних формацій – процес природний і неминучий, то він підкоряється дії принципу «від простого до складного». Він вважав, що постійне ускладнення виробничих процесів потягне за собою ускладнення виробничих відносин, а незмінне збільшення кількості робітничого класу зміщуватиме пропорції впливу на суспільні процеси на користь пролетаріату. Однак він розумів, що основа капіталізму – приватна власність на засоби виробництва – за визначенням не може бути в руках пролетаріату, бо це його основна кваліфікаційна ознака.
Маркс не бачив мирного механізму передачі засобів виробництва від меншості до більшості та дійшов висновку, що це може статися лише внаслідок насильницьких, революційних дій пролетаріату. Процес підняття пролетаріату на таку боротьбу і власне революція отримали в нього визначення «класова боротьба».
Важливий момент, який у Маркса не було чітко виписано, – це момент настання цього самого революційного перерозподілу засобів виробництва. Класичне «Верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому» не давало цієї відповіді. Тобто Маркс вважав, що просто настає час, коли капіталізм зживає себе, і революції виникатимуть найприродніше там, де кількість і концентрація пролетаріату виявляться найвищими, а згодом хвиля революцій піде по всьому світу і закінчить існування капіталізму як старої суспільно-політичної формації.
Коли він розглядав географію цього процесу, він наводив приклад Великої Британії або Німеччини як місця, що стане початком цього революційного руху, а росію Маркс наводив як приклад, де такий процес почнеться в останню чергу через відсутність потрібної кількості пролетаріату і винятково холуйські якості населення імперії. Більшовики викреслювали ці оцінки з праць Маркса, але вони залишилися в зарубіжних виданнях.
(Далі буде)