Війна № 3 (Частина 2)

Ті, хто застав завершення совкових часів, повинні пам’ятати, що сформувалася якась суспільна парадигма про те, що якщо почнеться прямий збройний конфлікт із Заходом, то негайно розчохлять ядерну зброю і почнеться обмін ударами. Всі добре знали, що цього заліза накопичилося вже стільки, що його достатньо для багаторазового знищення всього живого на землі, а тому ніхто й не цікавився тим, як це відбуватиметься. Як тоді було модно говорити: «Ми всі помремо».

Насправді, і совок, і Захід мали цілком реальні плани ядерного військового зіткнення на території Європи. Мало того, обидві сторони знали про наявність таких планів у противника і приблизно уявляли межі такого зіткнення, після чого в хід могли піти ядерні іграшки. Вже з 60-х років минулого століття, коли арсенали протиборчих сторін наситилися термоядерною зброєю, стало зрозуміло, що застосування цих іграшок однією стороною викличе реакцію у відповідь.

Причому неприємність цієї ситуації була в тому, що при підлітному часі ракет до цілей 20–30 хвилин, інша сторона, хай і з запізненням на 5–10 хвилин, встигне спустошити свої пускові установки від носіїв термоядерних боєголовок, після чого все закінчиться. Навіть якщо припустити, що одна зі сторін чомусь проґавила масовий пуск ракет і зазнала масованого бомбардування, то десяток стратегічних підводних ракетоносців робили «алаверди» не менш вагомо, бо всередині кожної з субмарин у середньому знаходилося по 20 ракет із десятьма боєголовками в кожній, і для такої справи боєголовки там були позбавлені будь-якої скромності щодо потужності.

За таких розкладів армії провідних військових країн могли б просто випиляти всі свої танки та інші безглузді іграшки просто через непотрібність, але цього не сталося саме тому, що існували плани доядерного протистояння, і були вони в обох сторін. Після загибелі совка стало відомо, скільки танків він наклепав для цих заходів. Це означає, що москва не просто допускала без’ядерну війну в Європі, а й цілком ґрунтовно до неї готувалася. Для цього й був потрібен такий величезний парк танків. Вважалося, що совок мав основний план вторгнення на територію Західної Німеччини з району Ерфурт та Айзенах на території колишньої НДР із загальним напрямом – Франкфурт-на-Майні.

Рівнинна місцевість та невелика кількість природних водних перешкод робили цей напрямок ідеальним, і план отримав власну назву «Фульдський коридор». Саме в НДР було розгорнуто найбільше ударне угруповання совкових військ та величезну кількість бронетехніки, включаючи танки. Вважалося, що якщо противник передбачає наступ саме тут, він обов’язково зосередить максимально щільну оборону саме на цьому напрямку. Йшлося навіть про ядерні фугаси. Словом, совок припускав, що втрати будуть жахливими, тому й кількість бронетехніки закладалася з урахуванням неминучих втрат, а після початку бойових дій у тому напрямку потяглися б ешелони з новими й новими танковими дивізіями. Припускалося, що зрештою утворилася б нова лінія кордону між Сходом і Заходом.

Але в міру згасання совка ці плани ставали дедалі примарнішими, бо ресурсів для такої операції ставало дедалі менше, а приз уже не здавався таким бажаним. Крім того, в совку приблизно уявляли, що і як робитимуть американці та їхні союзники. Це зараз ми знаємо, що основні сили й засоби протидії совковому наступу союзники розгорнули на території ФРН, але там дуже ефективно працювала агентура східнонімецької спецслужби «Штазі», яка, безумовно, входила до десяти найпотужніших спецслужб світу. Тільки після об’єднання ФРН і НДР та втечі в совок колишнього керівника Штазі Вольфа з найціннішою частиною секретного архіву контори став зрозумілим масштаб отримуваної совком інформації про те, що і як збираються робити союзники в разі неядерного протистояння. Причому з того, що зараз відомо, совок розробляв наступальні плани, а Штати і НАТО – оборонні, але на кінцевому етапі ці плани зазнали суттєвих змін, що вже остаточно відбило бажання совка повоювати в Європі хоч якось. Можливо, ці ліки мають великий ступінь універсальності, але для цього треба оглянути їх хоча б у загальних рисах.