Мінус аргумент Суворова (Частина 1)

Віл редакції

Текст даної статті дуже перероблений, але канва і висновки лишилися як вихідному тексті. Отже навіть ті, хто читав її 9 років тому, знайдуть у ній багато цікавого.

Уперше опубліковано: 19.08.2020

Авторка перекладу: Світлана

Ми постійно повертаємося до одного періоду початку Другої світової війни – від точки за кілька місяців до її формального початку і аж до 1942 року. Напевно, це один із найбільш фальсифікованих совком періодів історії. Щоправда, якщо спробувати знайти якісь періоди нефальсифікованої історії за весь час існування совка, то напевно, таке місце не вдасться знайти взагалі, але період початку Другої світової війни сфальсифіковано настільки щільно, що брехня вкладалася на брехню шарами і вийшов настільки товстий сендвіч брехні, що, розрізавши його, можна досліджувати це приблизно так, як це роблять геологи зі зрізами земної кори.

Найболючішою темою для совка, безумовно, було все пов’язане з епізодом початку війни з Німеччиною. Тут – найвища концентрація брехні, яку не вдалося згребти всю одразу навіть фахівцям, що присвятили масу часу розкопкам цієї теми. Як наслідок, у нас сформувалася власна версія цих подій, відмінна від того, що було викладено у Марка Солоніна і особливо – у Віктора Суворова. Причому в нас нема різночитань у тому, що хотів зробити Сталін, а скоріше – в тому, як це мало статися.

Просто зазначимо, що на наш погляд, Гітлер не випередив Сталіна в першому ударі, а навпаки, Сталін дав Гітлеру можливість завдати удару першим для того, щоб це не було аналогом Гляйвицького чи Майнільського інцидентів, які світова спільнота засудила, а щоб здобути статус «жертви», підтверджений США і Великою Британією.

Навіть грузинська війна 2008 року почалася саме за таким принципом. Путін продемонстрував світові, що грузини першими стали стріляти по його військових, і не просто стріляти, а вбивати їх, і тому у відповідь він вторгся на територію Грузії як постраждала сторона. І в нього це майже спрацювало.

Сталіну теж потрібно було здобути цей статус, але через те що совок уже зіпсував свою репутацію у війні з Фінляндією, отримавши тавро агресора, то йому потрібно було зробити так, щоб підтвердження статусу постраждалої сторони спиралося не на його заяви, а на воєнні зведення Німеччини, де вона бадьоро розповідатиме про свої перемоги, зокрема про захоплені території і втрати, яких зазнав противник (совок).

Ось після цього з москви змивається тавро агресора і вона отримує карт-бланш на «визволення» Європи. Всієї. До її західного узбережжя. Причому цей приз Сталін мав отримати за згодою і США, і Великої Британії, що дало б право на совєтизацію Європи за прикладом того, що було зроблено на рік раніше в Балтії. Заради цього можна було пожертвувати десятком дивізій та сотнею тисяч військовослужбовців. Баби ще народять.

Але у Віктора Суворова це описано інакше. Він висунув версію про те, що удар Вермахту виявився якщо не раптовим, то принаймні – випереджувальним, ще до готовності червоної армії завдати власного удару. Начебто Сталіна ввели в оману суперечливі дані про дату нападу, і тому він вважав, що він ще має час для зосередження потрібних сил.

Але як свідчать практично всі найвищі чини Вермахту, цю дату – 22 червня – ніяка розвідка фізично не могла поставити Сталіну в принципі, бо начальник Генштабу Гальдер дізнався її 19 червня, і вже з Генштабу Сухопутних військ команда пішла у війська, а буквально наступного дня цю дату назвали перебіжчики, що перейшли кордон.

Це означає, що логіка оперативної раптовості відсутня повністю і спростовується фактичними обставинами справи. Але у Суворова було ще одне розлоге обґрунтування того, що Гітлер хотів ввести Сталіна в оману і таки зрештою ввів, що й спричинило катастрофу. Суворов описував події другої половини літа – початку осені 1940 року як гігантську гру Гітлера із введення Сталіна в оману так, щоб той вважав, що Німеччина збирається напасти на Британію, а насправді після розгрому Франції Гітлер навмисно імітував підготовку плану вторгнення на Британські острови, щоб приховати перекидання військ на Схід, ближче до кордонів совка.

При цьому він показував свої міркування як розвідника і переконував читача в тому, що вторгнення у Британію – це не те саме, що вторгнення у Францію, бо для цього потрібно подолати велику водну перешкоду – протоку Ла-Манш. А щоб це зробити, потрібні відповідні плавзасоби, яких Гітлер не мав. Тому вторгнення було фізично неможливим, а раз так, то все це було блефом та підготовкою плану вторгнення в совок.

Цей вузол його міркувань мені ніколи не подобався, бо достовірно відомо, що планування «Барбаросси» розпочалося після брутальної анексії совком країн Балтії. Причому це планування формально почалося за розпорядженням Гітлера (іншого й бути не могло), але він розпорядився розпочати цю роботу після того, як військові пояснили фюреру небезпеку тієї конфігурації лінії зіткнення, яка утворилася на той момент.

Захоплення ж частини румунської території показало Гітлеру, що совок – проблема, і треба готуватися до бійки, хоча спочатку плани були іншими і Гітлер особисто говорив, що потрібен час для того, щоб «перетравити» вже захоплені території, а тому в Європі залишилося не вирішеним питання з Англією, яка мала стати або союзницею, або частиною Рейху.

А ось введення цього плану в дію відбулося після візиту наприкінці листопада 1940 року до Берліна народного комісара закордонних справ Молотова. Зустрічали його добре і тепло, але от їхав він уже з ворожої країни. І не дивно. Від імені Сталіна Молотов фактично висунув ультиматум особисто Гітлеру і пояснив, що підписаний у серпні 1939 року пакт про ненапад враховує не всі бажання совка щодо територій, включаючи Балкани та чорноморські протоки.

(Далі буде)