Мінус аргумент Суворова (Частина 2)

Практично відразу після того як за Молотовим зачинилися двері, Гітлер підписав знамениту директиву № 21, що вводила в дію цей самий план «Барбаросса». Саме так виглядала послідовність подій, і грандіозна «гра» влітку 1940 року, спрямована на введення в оману Сталіна, виглядала аж занадто натягнуто. Але Суворов намертво стояв на цій позиції, що змусило нас винести це питання за дужки.

Саме в цьому питанні не хотілося ставити думку метра під сумнів, бо свої книги він писав, живучи у Великій Британії, вже підданим Її величності. Тим більше він сам не раз писав, що мав доступ до архівних документів та військово-історичних монографій британських учених. Проте це питання залишилося відкритим, бо таке твердження Суворова не стикувалося з іншими фактами, в тому числі і з тими, які він сам і наводив. І ось вдалося натрапити на абсолютно рутинний опис того, що саме планував Гітлер і чому операція «Морський лев», яка була натуральною, а не фейковою бойовою операцією, так і не увійшла у свою активну фазу.

Причому той, хто всю цю справу описував, навряд чи знайомий із працями Суворова, і швидше за все, його ніколи не цікавило те, як його дані стикуються з теоріями початку німецько-совкової війни. Але в мою теорію ці дані вляглися легко, і тепер картина виявилася повною. Насправді операцію «Морський лев» не просто було сплановано для практичної реалізації, але її вже почали виконувати. Сама конструкція операції виглядала зовсім не так, як було в попередніх кампаніях проти Польщі та Франції.

Справді, головною відмінністю, як і вказував Суворов, була велика водна перешкода, яку не просто треба було подолати, а зробити це за величезної переваги противника в силах флоту. Тобто треба було здійснити велику десантну операцію на очах домашнього Королівського флоту, що виглядало самогубством. Але найгірше – коли хтось виходить із самим собою виведеного постулату: «Цього не може бути тому, що не може бути ніколи». До речі, це розуміли як англійці, так і німці. Вузька протока була не найкращим місцем для концентрації флоту, тому що він стає вразливим для берегової артилерії і головне – авіації противника. А це означає, що флот повинен стояти на безпечній відстані так, щоб прибути на місце битви в потрібний момент.

Тобто для ефективного застосування флоту у справу вступає чинник часу. Якщо його затримати якимись засобами, то він може фатально запізнитися, коли перша хвиля десанту, понад 200 тисяч осіб, уже висадиться на берег. Це можна зробити пасивно, шляхом встановлення мінних полів, або активно – витягти флот до берега і там завдати йому поразки нефлотськими засобами.

І тут треба розуміти, що Гітлер зробив ставку на Люфтваффе. Герінг пообіцяв Гітлеру, що знищить британську авіацію і залишить британський флот без прикриття з повітря, а за такого розкладу шанси зрівняються. Тобто йшлося про несиметричну відповідь на можливості англійців у плані флоту.

Але це другий план операції, але на першому плані були заходи, яких Суворов не розглянув зовсім і тому зробив свої висновки про неправдивість усього плану вторгнення у Британію. Він стверджував, що Німеччина не мала десантного флоту і їй не було чим доставити війська на протилежний берег. Але це твердження не просто суперечить фактичним обставинам, а й протилежне тому, що відбувалося насправді.

Справді, на відміну від американського Корпусу морської піхоти, Німеччина не мала флоту десантних засобів, але дуже швидко закривала цю прогалину підручними засобами. Кригсмаріне реквізувала 2400 барж, які вдалося знайти на Рейні, та трофейні баржі, захоплені в Нідерландах і Бельгії. Їх умовно розбили на два класи –  «Пенич» та більші «Кампін». Для кожного з них було розроблено і встановлено апарель для завантаження-вивантаження військ і техніки.

Так, це не були спеціально розроблені засоби, хоча паралельно випробовувалися кілька прототипів спеціалізованих десантних катерів. І так, з усієї кількості – майже 2,5 тисячі барж – тільки 800 були самохідними, а для решти був потрібен буксир. Але їх підготували до виконання поставленого завдання, зокрема обшили бронею. Так, це були тихохідні посудини, найшвидкісніші з них давали сім миль за годину, але казати про те, що ніякої підготовки не велося, за таких масштабних заходів зовсім неправильно.

Ба більше, промисловість підготувала заглибні варіанти танків Panzer III і IV, які мали герметичний корпус і повітропровід завдовжки 18 метрів, з буєм нагорі, через який усередину надходило повітря. 25-тонні машини були пристосовані виїжджати прямо у воду і по дну рухатися до пляжу.

Танки було випробувано, і якщо не було перешкоди, в яку упирався танк, він цілком міг дістатися берега своїм ходом. Загалом інженерне рішення було знайдено, і до серпня було обладнано 252 танки. Крім того, для участі в операції було підключено 52 плаваючі танки Schwimmpanzer. Усю бронетехніку було зведено в чотири спеціальні бронетанкові батальйони.

Усе це, і не тільки, прямо говорить про те, що операція готувалася відповідально і серйозно, але через те що саме десантна фаза прямо залежала від того, наскільки успішною виявиться операція Люфтваффе зі знищення британських ВПС, то все вперлося саме в цей момент, і саме через нього всю операцію було скасовано. Але це лише перший шар картини, що називається, «з іншого ракурсу», і він вказує на те, що Суворов не міг не помітити, але не помітив, не міг не знати, але показує, що не знав.

Крім того, викликає подив і те, що Суворов, який постійно вказував, що він профі, який вміє вивчати інформацію з відкритих джерел, чомусь не зміг видобути її не з совкової, а з британської преси тих часів. Причому свої книги він писав саме у Британії, а тому спирався на масив документів, які є саме там. Зараз, навіть не перебуваючи у Великій Британії, можна легко знайти джерела тих часів, в яких описано операції Королівських повітряних сил Великої Британії (RAF) у серпні-вересні 1940 року та їхню суть. Ба більше, саме цей епізод увійшов в історію як «Битва за Британію», і це добре відомо з усіх нормальних підручників історії, а також із кілотонн монографій, присвячених цьому моменту. Тобто він зробив наголос на резони дій Люфтваффе і не приділив такої самої ж уваги британським ВПС.

Дуже дивно, що професійний розвідник не знав про цей яскравий епізод саме британської історії. Насправді «війну в повітрі», де протиборчі сторони зазнавали гігантських втрат, було приурочено до того вікна часу, в яке повинна була вміститися десантна операція. Як відомо, Генштаб визначив це вікно до настання сезону штормів, бо у шторм морські десантні операції не проводяться в принципі. Є багато документів, включаючи щоденники начальника Генштабу сухопутних військ Франца Гальдера, де це вікно було чітко окреслено.

(Далі буде)