Тут насправді працює ось така лінійна логіка. Ну, гаразд, ми розуміємо, що рф (наприклад) – агресор. Це випливає хоча б із того, що керівництво рф вже довело ситуацію в країні до такого рівня, що для відволікання уваги населення від становища у країні вже недостатньо крокування у ватниках та штурмів дерев’яних бундестагів – потрібна реальна бійка.
І як ми добре знаємо, там вже давно минули поріг, коли перед застосуванням військової сили ситуація обмірковувалась, прораховувалися наслідки і таке інше. Там давно вирішили, що сучасний світ є старим імпотентом, і ніяких особливих неприємностей від застосування сили або, простіше – війни, не буде.
І справді, Захід послідовно показує свою імпотенцію, чим робить агресію рф чимось повсякденним і само собою зрозумілим. А з іншого боку, московія, Китай, а тепер уже й Північна Корея відкрито погрожують застосуванням ядерної зброї, зокрема – проти США.
Ті, хто займається «миротворчістю», дотримуються такої логіки. Ось почалася агресія тієї ж рф, де вона діє звичайними озброєннями. Ми виставляємо свої військові сили, і починається заміс. Якщо відкинути всю цю газетну тріскотню, то більшість навіть новітньої російської зброї – мотлох порівняно зі зброєю провідних західних виробників. Це стосується і обсягу інновацій у технологіях самих виробів та у процесах їх виробництва, але що важливіше, московія поступово деградує як виробник зброї, а тому її якість уже помітно поступається китайській, не кажучи вже про європейську чи американську. І ось, умовно, бойові роботи імені Шойгу починають відгрібати на повну силу, як це було в районі сирійського Хішама, наприклад, або в районі ДАП та інших місцях на Сході України. Причому відгрібають жорстко і змушені або сумувати в землі, або драпати, залишаючи власні позиції.
Такий розклад подій у парадигмі тієї ж московії – смерті подібний, бо росіяни готові підтримати будь-яку війну, якщо вони в ній виграють, а ніяк не навпаки. Щойно лаптеногих балалаєчників почнуть системно перетворювати на добриво, путін потягнеться до ядерної кнопки. Саме від цієї перспективи у мсьє Макрона та фрау Меркель робиться тепло у штанах, і вони переходять у тональність «Треба домовлятися».
І ось тут треба згадати про причини агресії, про які ми писали вище. Справа в тому, що московія вже не може зупинитися в принципі, бо в такому разі шия путіна та його розвеселої пітерської братви дуже швидко познайомиться з простою мотузкою та ліхтарним стовпом. Тож будь-які умиротворення розвиватимуться так, як це було у виконанні Адольфа Алоїзича Гітлера.
Тобто саме неможливість скинути оберти диктуватиме логіку всієї гри. Агресор сприйме будь-які поступки як вияв слабкості й попре далі. Ще раз, щоб усім було зрозуміло. Агресор зупиниться лише там, де його зупинять силою. І якщо цього не зробити, то рано чи пізно він дійде до рубежу, коли застосування ядерної зброї стане неминучим, і застосовувати його доведеться вже стороні оборони, і як вже крайній засіб. Тобто сама суть дій агресора веде саме до цього, і якщо «умиротворювачі» мотивують свої переговори з агресором саме бажанням уникнути ядерного конфлікту, то це марно. Чим далі потурати агресії противника, тим ядерний конфлікт стає неминучішим.
З іншого боку, зараз так вони поводяться з рф і Китаєм, але поступово змушені це робити з Північною Кореєю, а якщо так піде й далі, треба буде вносити поправки в тональність спілкування і з Іраном. А це покаже всім, що якщо ти хочеш, щоб на тебе зважали – май ядерну зброю, але тоді – по неї підуть усі. А Іран, анітрохи не вагаючись, може просто торгувати ядерними технологіями, а можливо, й пристроями.
Звідси висновок. Захід веде гру, яка дає і даватиме свідомо протилежні результати. Це вже видно неозброєним оком. Вони намагаються утихомирювати сутності, які не можуть вижити, не підвищуючи градус розжарювання. Тобто вся риторика про бажання уникнути жорсткої конфронтації не відповідає діям, які якраз і заганяють ситуацію у глухий кут, коли масштабне застосування сили, в тому числі ядерної зброї, стане неминучим.
Проте Захід продовжує діяти в тій самій тупій парадигмі, і тому всіх, хто сповідує політику «умиротворення агресора», не зважаючи на історичний досвід і сутність сучасного агресора, можна назвати еталонними дурнями в тому сенсі, який ми вказали на самому початку матеріалу. Всі вони – високопоставлені, чванливі, самовдоволені дурні, що риють світові могилу.
І навпаки, говорити про мир можна, тільки тримаючи противника на прицілі та в готовності вистрілити будь-якої миті, щойно він зробить небезпечний рух. Ну, а щодо ядерної зброї, то така тактика дає варіанти, а умиротворення цих варіантів не дає.