Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Учора довелося наткнутися на міркування розчарованих зетників про те, що ЗСУ припускаються великої помилки, змістивши акценти далеких ударів з НПЗ і нафтової інфраструктури загалом на відому логістичну мережу і що удари саме по нафтовій галузі мають набагато більш довгострокові наслідки. Напевно, щось таке є і в нашому сегменті Мережі, втім, так було завжди. Хтось не просто підхоплює ворожі наративи, а навіть розвиває їх зі знанням особливостей нашої публіки. Саме в цьому випадку явно стирчать вуха тих, хто хотів би висунути гасло про меншу тактичну і стратегічну цінність нового сегмента цілей, і, напевно, в цьому є сенс розібратися.
Просто зараз робити якісь безумовні висновки навряд чи варто, бо прихід на командування нового ГК, безумовно, вплине на весь малюнок війни і, зокрема, на те, як і куди будуть завдаватися далекі удари. Однак дещо все ж таки варто враховувати. Кажучи про цінність того чи іншого набору цілей, спочатку треба розібратися з терміном «цінність» і з тим, що мається на увазі, коли його використовують.
Так, за оцінками самих лаптів, ремонт установки первинної переробки нафти силами стандартних БПЛА виливається підприємству у 20–30 мільйонів доларів і два-чотири тижні часу, залежно від конкретних пошкоджень і технічних можливостей самого підприємства. З урахуванням того що дрон, який влучив у ціль, коштує близько 50 тисяч доларів, то це чудовий розмін. Але ми знаємо, що для ураження конкретної цілі використовується група дронів і частина їх до цілі не долітає. У нас немає статистики саме з цього приводу, але припустімо, що до НПЗ долітає один дрон із десяти.
У такому разі вартість удару становитиме 500 тисяч доларів, а збиток буде в межах 20–30 мільйонів плюс втрати від зупинки частини виробництва палива або повна зупинка підприємства. Тобто до місяця завод не може випускати бензин, дизель, гас та інше. Як рахувати саме ці втрати – знають фахівці, але просто умовно накинемо ще таку саму суму і для рівного рахунку отримаємо 50 мільйонів доларів. Знову ж таки, співвідношення виходить дуже виграшним.
Але тут є проблема. Пошкодження саме установки первинної переробки нафти, хоч і зупиняє все плече виробництва, яке йде далі відповідно до технології заводу, але за фактом є найлегшим для відновлення. Це означає, що для конкретної зупинки роботи заводу треба або бити по ньому іншими боєприпасами, як мінімум – крилатими ракетами, а бажано – балістикою з кластерною БЧ (згадаємо, чим лапті били по Кременчуцькому НПЗ), або удари повинні завдаватися по найдорожчому і «найтоншому» обладнанню, ремонт якого в рази дорожчий і довший і куди потрібні імпортні вузли та агрегати, з якими у лаптів – проблеми, або треба бити в одне і те саме місце раз на місяць. А якщо на заводі дві або три установки первинної переробки, то з цією періодичністю треба влучати у всі три установки. Тепер погляньмо на кількість НПЗ у європейській частині курника, і масштаб завдання набуває зовсім не жартівливого вигляду.
Але в ударах по НПЗ є і стратегічна складова. Різке зниження кількості випущеного пального, безумовно, негативно впливає на всю економіку. Це й зрозуміло, адже пальне – це транспорт, а транспортні витрати забито в ціну будь-якого товару. Це веде до зростання цін, а за гострого дефіциту – до збоїв у логістиці, як цивільній, так і військовій. При цьому саме в сьогоднішньому форматі війни основні військові споживачі пального у вигляді величезної кількості бронетехніки, вже відсутні, хоча зрозуміло, що на дизелі працюють пускові установки різного роду ракет та інша, не менш небезпечна техніка. Тому перебої з постачанням пального мають вкрай важливе значення.
(Далі буде)