Уперше опубліковано: 15.01.2022
Авторка перекладу: Світлана
Кілька років тому ми опублікували низку статей, що стосувалися незвичного погляду на причини Другої світової війни, і вони досі є в розділі «Історія». Не претендуючи на істину в останній інстанції, ми сформулювали власну теорію того, чому все пішло саме так, а не інакше. У ключових місцях вона не збігалася ні з тим, як це бачив Віктор Суворов, ні з тим, яким цей епізод видавав Марк Солонін, але в будь-якому випадку всі ці теорії повністю протилежні тому, що викладала офіційна совково-російська історіографія. Принаймні, критичну масу того, що повністю обвалило твори совкових пропагандистів, уже давно зібрано, і вона доступна для будь-кого, хто не захотів отримати «щеплення в мозок» від здорового глузду, яке й зараз практикують у рф.
Одним із найголовніших моментів совкової пропаганди, що стосуються початкового періоду німецько-радянської війни, була теза про неймовірну мобільність та механізацію Вермахту. Що характерно, ця теорія була не надто прохідною ще в ті часи, коли до широкого загалу могла доходити лише суворо цензурована інформація, з якої вичищено все зайве. Проте впевненості в тому, що цей номер пройде гладко, не було, тому пропаганда залишила застереження про те, що червона армія, хоч і мала якусь кількість танків, але вони були застарілими і не годилися для боротьби з німецькими танковими клинами, що призвело до розгрому армії біля кордонів.
Будучи танкістом, Віктор Суворов докладно зупинився на тому, що саме і в якій кількості було на озброєнні червоної армії, тим самим спростовуючи тези пропаганди. Він показав, що навіть середні танки більшовиків перевершували те, що було на озброєнні Вермахту, а важких танків німці не мали в принципі, і тому вони відчули легкий шок від машин типу КВ, кинутих екіпажами через витрачене пальне та боєкомплект. І справді, не маючи боєприпасів та ходу, будь-який, навіть найсучасніший танк, перетворюється на купу металобрухту, яку можна банально обкласти дровами і спалити навіть без зброї. Приблизно ця доля і спіткала велику частину совкової бронетехніки в перші кілька місяців війни.
Але по німецьких танках Суворов пройшовся побіжно, говорячи про них лише для порівняння з тим, що було у червоних армійців. А насправді та сама знаменита моторизація Вермахту була занадто перебільшеною. Адже з постулату, вказаного вище, випливає один простий висновок про те, що як би стрімко не просувалися бронетанкові з’єднання, крім своїх технічних характеристик та вміння екіпажів, вони банально обмежені швидкістю логістики, яка встигає або не встигає за ними. Простіше кажучи, планування бойової операції для танкових з’єднань із самого початку повинно прив’язуватися до можливості поповнювати боєкомплект і заправляти їх пальним. Якщо буде перетнуто червону лінію логістики, танки з грізної зброї перетворяться на трофеї для противника.
Саме це і стало вироком для гігантських мехкорпусів червоної армії, а німці діяли на межі фолу, бо їхній тил був дуже слабко механізованим і на початку війни більша частина тилового забезпечення покладалася на гужовий транспорт. А ще гірше – більша частина вантажного автотранспорту була трофейного походження, і пальне, боєприпаси, продовольство та інше підвозилося переважно на французьких вантажівках марки «Сітроен». На більшості фотографій літа 1941 року можна побачити вантажні автомобілі Вермахту саме з характерним малюнком – логотипом «Сітроена» на передній частині радіатора вантажівки.
У зв’язку з цим начальник Штабу Франц Гальдер відкрито писав як про проблеми логістики на початку російської кампанії, пов’язані з ненадійною роботою французьких вантажівок, так і про те здивування, яке викликали донесення передових частин про те, що виявлено важкі танки противника. Частину їх було використано як трофейну складову власних танкових підрозділів.
Протиборчі сили завжди використовували відому хитрість: щоб не дати противнику застосувати їхню захоплену зброю у зворотний бік, вони випускали боєприпаси різних калібрів, і це ставало природним запобіжником проти такого розвитку подій, не кажучи вже про запчастини і витратники, які ніхто не замовляв би своїй промисловості. Але разом із танками німці захопили і незаймані склади з боєприпасами та запчастинами до танків, і плюс до того, в їхньому розпорядженні опинилися мільйони полонених червоноармійців, у тому числі й танкістів, здатних ремонтувати та обслуговувати трофейні танки. Тож ніхто не дізнається, скільки червоноармійців було вбито із власної ж зброї, яка опинилася у противника цілою і неушкодженою у вигляді бойових трофеїв. А такі дані були б дуже цікавими і б внесли потрібну тональність у виклад тих подій. А звідси випливає дуже неприємний висновок як для совкових, так і для французьких казкарів на військову тему.
(Далі буде)