У пошуках початку (Частина 1)

Авторка перекладу: Світлана

Замість передмови

Просто зараз при погляді на те, що робить і заявляє президент США, стає очевидно, що глибина його невігластва набагато більша, ніж повна відсутність навичок дипломатії та державного управління, – в нього нема хоча б початкових обсягів знань, які дає старша школа. Тобто він має невиразне уявлення про те, що і як було до того моменту, коли він став великим переговорником і феноменальним бізнесменом, який пережив шість банкрутств і рішення суду, яке оголосило його шахраєм. Саме з цієї причини він щоразу йде по полю з граблями і наступає на них рішуче і публічно. Це викликає масу асоціацій, що виливаються в карикатури, які порівнюють його з ганебними історичними персонажами. Але схоже, що він навіть не розуміє сарказму цих випадів, бо не знає, з ким його порівнюють і з якого приводу.

Але фокус у тому, що приблизно такий самий рівень невігластва і у більшої частини населення США, яка обрала собі такого президента, і не тільки США. Нам немає потреби вдивлятися в обриси Американського континенту, а просто достатньо озирнутися на всі боки, щоб побачити те ж саме. І навіть начебто освічені люди дуже часто виявляються перевантаженими штампами, які з тих чи інших причин було складено до купи і названо історією. З цих знань вони формують власний світогляд і досвід, що в підсумку дає негативні результати. Саме тому хоча б інколи варто подивитися на звичні події, які ми вважаємо цілком зрозумілими, щоб побачити обриси штампів, які заважають зрозуміти справжній стан справ.

Це важливо не тільки для того, щоб вказати на невідповідності в якихось звичних теоріях, а й для того, щоб вловити роботу цього алгоритму, який дозволяє змахнути пил або маскування з різних подій, не обов’язково історичних. І тут ми наводимо таку спробу, здійснену нами чотири роки тому і зараз подану в перекладі українською мовою. Далі – текст, який ми трохи підправили, але переважно залишили, як є.

08.08.2021

Ми з кількох напрямів заходили на тему фактичного початку Другої світової війни і однозначно приходимо до висновку про те, що її початок 1 вересня 1939 року дуже умовний, бо цього дня на Польщу напала Німеччина, але саме цього дня ні Велика Британія, ні Франція не оголошували війни Німеччині. Де-юре вони оголосили війну 3 вересня, а фактично вступили у війну через дев’ять місяців, у травні 1940 року, причому вимушено, бо Німеччина розпочала наступ на Францію. А совок напав на Польщу 17 вересня 1939 року, США офіційно вступили у війну лише у грудні 1941 року, і теж вимушено, після нападу Японії на базу ВМФ на Гаваях.

Утім, агресори – Німеччина, Італія, Японія та СРСР – уже вели бойові дії чи захоплювали території інших країн ще до 1 вересня 1939 року. Тому саме цю дату можна вважати початком Другої світової війни суто умовно. Ця умовність і дозволила совку вивернути з усього масиву подій лише момент, коли почалася його війна з Німеччиною. Але якщо уважно придивитися до перебігу цих подій, то з’ясується багато цікавого. Тільки для цього треба залишити умовності осторонь і не впиратися у шаблони. До речі, це дасть можливість оцінити деякі масштабні події зовсім з іншої точки зору.

Наприклад, ще з часів совка існувало якесь зневажливе ставлення до Ленд-лізу, який у совку звели до постачань тушкованки. Відштовхуючись від такого дивного постулату, путін дійшов до того, що «росіяни» перемогли б Німеччину без цих Ленд-лізів, союзників і навіть українців, бо ніякий Вермахт не зміг би зламати їхній величезний сортир з діркою в підлозі та вигрібною ямою під ним. Але фокус тут у тому, що цю угоду про військові постачання не було заточено саме під совок. Він був настільки розчавленим і перебував у перманентно панічному стані, що просто не міг щось таке розробляти і обговорювати, а просто отримав від американців те, що є. Договір був готовий, і в нього треба було вставити реквізити, поставити підписи та печатки.

Це через те що розроблення цього договору велося за рік до того, і не для совка, а для Великої Британії, яка формально залишилася наодинці з Німеччиною та її союзниками, насамперед Італією, і на їхньому тлі – з вішістською Францією, Британії немає сенсу грати в ідеологічні викрутаси з історією, і період кінця 1940 року описано у відверто похмурих барвах, із чого було зроблено гідний поваги висновок. Приблизно до листопада 1940 року економіка Великої Британії вийшла за межу стійкості і почала руйнуватися. Це стало предметом переговорів між Лондоном та Вашингтоном, і частково до цієї теми підключалася Канада, яка вже брала участь у бойових діях на боці Великої Британії, як і все те, що входило до Британської імперії.

Формулювання питання на цих переговорах уже говорило саме за себе. Британія відверто описала американцям своє важке становище і те, що без сторонньої, хоча б матеріальної допомоги вона більше не зможе вистояти проти Німеччини. Між іншим, у Берліні чудово знали, як виглядає економіка Британії, а тому намагалися відрізати її від ресурсів, які допомагали їй триматися на плаву. І коли з низки причин довелося відмовитися від операції з фізичного захоплення Островів – «Морський лев», Гітлер мав усі підстави вважати, що за кілька місяців Британія дозріє та капітулює. Між іншим, це йому говорили військові, які мали широку агентуру у британському уряді та промисловості. Вони запевняли його, що немає сенсу вдаватися до такого ризикованого заходу на тлі того, що британська промисловість стрімко згасає і незабаром просто не зможе забезпечувати навіть мінімальні потреби оборони.

Саме в такому критичному стані Британія звернулася до США по пряму військову допомогу. І тут треба розуміти, що в самих Штатах після Першої світової війни суспільна свідомість не була готова знову вступати в бійку і навіть якось залучатися до цих заходів, хоча багатьом уже було зрозуміло, що уникнути цього не вдасться, бо військові моряки вже кілька разів вступали в бійку з японцями. До речі, саме тому США визнали уряд Віші у Франції. Загалом президенту Рузвельту довелося йти проти тренду, і Ленд-ліз для нього не був легкою прогулянкою.

Це тим більше мало значення під час обговорення та прийняття рішення щодо оформлення договору про термінову військову допомогу совку. Якщо Британія була союзником у Першій світовій війні, то комуністичний лепрозорій ніяк не можна було віднести до «давніх союзників», до речі, як пізніше – Китай. Але той хоча б воював проти Японії. Тим більше це сталося вже тоді, коли на такому самому забезпеченні перебувала Велика Британія.

А все це означає, що Штати погодилися допомагати совку тільки тому, що той був у такому самому становищі, як Британія наприкінці 1940 року, або набагато гіршому – практично в режимі катастрофи та розвалу. Простіше кажучи, якби тоді США не взяли на себе критичну частину совкового ВПК, то ніякого Сталіна, «На Берлін» і «Можемо повторити» не було б. Тобто восени 1941 року совок мав перестати існувати. Просто Британія про це говорить відкрито і з вдячністю, а совок, як завжди, справляє нужду в руку, яка його годувала.

(Далі буде)