Через майже 80 років після подій з північних кордонів України пролунав стійкий і навіть нестерпний запах нафталіну. Хтось просто тягне портрети Сталіна і малює серпасто-молоткасті символи, а хтось наполегливо копається в архівах, які для бидла закрито грифами підвищеної таємності аж до 2045 року. Як ми зазначали вище, справа вже не в особах, які ухвалювали ті чи інші рішення. Відповідальність за них уже ніколи не настане, бо вони вже рушили туди, куди їх міг би відправити найлогічніший вирок.
Уся справа в тому, наступником чого оголосила себе рф. Якщо це зараз викласти у відкритий доступ, то обвалиться не тільки казка про СРСР, а й про рф зокрема. Кривавий кат Гітлер стане дрібним любителем пригод із дивною зачіскою та дурними вусами. Справжні кати, рівних яким немає в історії, виявляться зовсім не з німецькими прізвищами. Але найголовніше – совок постане у своєму справжньому вигляді та остаточно скине з п’єдесталу найжахливішої м’ясорубки сумнозвісний Третій Рейх.
Тобто якщо розкрити всю правду про те, що коїв совок перед, під час та після Другої світової війни, виявиться, що правонаступник буде зобов’язаний виплачувати сотні мільярдів компенсацій тим, хто постраждав від цієї держави-гангстера, та їхнім спадкоємцям. Німеччина – приклад цього, але не той масштаб.
Крім усього іншого, відразу постане під питання легітимність присутності рф у числі постійних членів РБ ООН та багатьох подібних організаціях, де рф посіла місце СРСР. А легітимність статусу ядерної держави взагалі опиниться під великим питанням. Крім юридичних, тут можуть бути й політичні підстави, замішані на вимогах самозбереження. Якщо совок зумів створити десятки мільйонів трупів без ядерної зброї, то що може наробити така сама хвора рф уже з ядерною дубиною? Вже зараз зрозуміло, що москва йде шляхом Пхеньяна, але з набагато більшим ядерним арсеналом. Тому вся правда про сумнозвісний Пакт розкриється відразу після краху російського режиму як такого або росії як держави.
Утім, Путін з допомогою спільників скинув нафталін із документів довоєнного періоду СРСР та Німеччини, вирішивши скористатися старими та перевіреними прийомами. Те, що Путін зробив із Кримом, трохи нагадує німецький аншлюс Австрії, але більше – окупацію країн Балтії.
Одразу після підписання Пакту Москва отримала від Берліна карт-бланш на окупацію Латвії, Литви та Естонії. Як усі пам’ятають, першим кроком кремля були вимоги про розміщення військових баз у цих країнах. Через те що Німеччина вмила руки, а іншої сили, яка могла протистояти СРСР, не було, країни дали свою згоду. Щойно туди увійшли радянські війська, відбулися нехитрі маніпуляції з організації пристрасного бажання всього місцевого населення приєднатися до СРСР. Що характерно, судячи з тогочасних документів та публікацій в офіційній пресі, таке ж палке бажання було й у фінів, але вони про це не знали, бо на їхній території не було військових баз.
В Україні відразу було передбачено російську базу, яка в потрібний момент відпрацювала той самий перелік заходів, що й у Литві 1940 року. Думаю, що всі президенти України, які ставили свої підписи під узгодженням присутності цієї бази в Севастополі, колись понесуть заслужену відповідальність за те, до чого це призвело.
Крім того, спостерігається аналогія і з загальним настроєм російського керівництва, яке уявляло собі подальшу експансію в Україну чимось на зразок французької кампанії Гітлера. Воно явно розраховувало, що Україна дуже швидко здасться та оголосить Київ відкритим містом, яким було оголошено Париж.
Тобто агресія російських військ проти України стала сумішшю досвіду Гітлера і Сталіна на початковому етапі Другої світової війни. Ці аналогії можна наводити нескінченно, але найпоказовіша і остання в нашому списку знову перегукується із суттю Пакту.
Достовірно відомо про те, що путін кілька разів прямо і через своїх європейських посередників пропонував Штатам провести переговори щодо переділу сфер впливу у світі. Владімір Владімірович явно має вікові та незворотні зміни речовини головного мозку, бо уявив себе діячем калібру Гітлера чи Сталіна. Він уявив себе «ділителем світу» та «вирішувачем доль». Після того як з Вашингтона путіна надіслали за відомою адресою і навіть порадили препарати, які допомагають при порушенні внутрішньочерепної циркуляції крові, він вирішив знизити рівень своєї активності. Йому здалося, що ідея поділити Україну з Польщею є найвищим пілотажем геополітики, але з Варшави йому порадили пити ті самі таблетки, а для більшої переконливості відновили розслідування обставин загибелі під Смоленськом урядової делегації Польщі на чолі з Лехом Качинським.
Коротше кажучи, Владімір Владімірович перебуває в повній розгубленості. Начебто і документи потрібні зібрано, і нафталін із них ґрунтовно стерто, і робить він все по писаному, але результат виходить не просто не той, на який розраховував, а взагалі для нього цілком непередбачуваний і, головне – особисто його, а разом з ним – і всю його смертельно хвору країну дедалі частіше посилають на адресу, яку зазвичай пишуть коротким словом на паркані.
ЕПІЛОГ
Утім, благодушність аж ніяк не канула в Лету. Занадто багато хто вважає, що можна відсунути вбік «політику» і у відносинах з рф спиратися на прагматизм. До речі, з Китаєм – та сама картина. Але така позиція не є новою. Точнісінько той самий прагматизм та «бізнес без політики» коштував людству Другої світової війни. Зараз цей бізнес іде слідами бізнесу 30-х. А до чого це призводить, ми всі чудово знаємо, і цього не можна допустити (але таки допустили).
На той час українські делегації не дістали жодної підтримки з боку Франції та Великої Британії. Хоча було досягнуто певних домовленостей, але жодна з держав не надала жодної фактичної підтримки, оскільки загалом їх зацікавлення полягали у відновленні Польщі та єдиної антибільшовицької Росії[5]. Таким чином, українські делегати Арнольд Марголін і Теофіл Окуневський покладали великі надії на американську місію, але врешті-решт виявили її ще більш категоричною, ніж французька та британська:
Ця зустріч, яка відбулася 30 червня, справила надзвичайне враження як на мене, так і на Окуневського. Ленсінг продемонстрував повне незнання ситуації та сліпу віру в Колчака та Денікіна. Він категорично наполягав на тому, щоб український уряд визнав Колчака верховним правителем і лідером усіх антибільшовицьких армій. Коли мова зайшла про принципи Вільсона, застосування яких було зумовлене стосовно народів колишньої Австро-Угорської монархії, Лансінг сказав, що він знає лише про єдиний російський народ і що єдиним способом відновлення Росії є федерація за зразком на США. Коли я спробував довести йому, що приклад США свідчить про необхідність попереднього існування окремих штатів як суб’єктів для будь-яких можливих домовленостей між ними в майбутньому, він ухилився від відповіді і знову почав вперто закликати нас визнати Колчака. […] Ось як насправді ці принципи були реалізовані. США підтримали Колчака, Англія — Денінікіна та Юденича, Франція — Галлера … Тільки Петлюра залишився без жодної підтримки.
Не всі президенти США однаково корисні. І навіть не всі прем’єри Великої Британії. Та й президенти України також не всі.
Дещо доклалніше про цю його пропозицію, включно з українським контекстом, можна почитати тут: https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Чотирнадцять_пунктів_Вільсона
питання не стільки в тому, корисний він чи ні, а в тому, яке місце відводилося раші у амеріканській політиці у європі, якщо подивитися на дії сша, то раша дула їй потрібна як військова сила, яка здатна приглушити європейські страни як економічні конкуренти сша. така сама політика будується і зараз. ну абсолютно ж зрозуміло, що вхід України до ЄС сприяє економічному зростанню та зміцнює евро як конкурента валюти у світових розрахунках, а узгоджені дії сша та рф сприяють зворотньому. те, що рф вимагало сша піти з европи – то їх узгоджені дії для придушення альтернативного емісійного центру. тому-то сша так в’яло допомагають Україні, бо цим вони посилюють конкурента.
> приглушити європейські страни як економічні конкуренти сша.
А план Маршалла після ДСВ — це, по-Вашому, було що? Чому було просто не залишити конкурента корчитися?
> ну абсолютно ж зрозуміло, що вхід України до ЄС сприяє економічному зростанню та зміцнює евро як конкурента валюти у світових розрахунках,
Україна не відповідає Копенгагенським критеріям. І перспективи, щоби стала відповідати, не дуже проглядається: на словах демонструє прагнення, а на практиці робить крок упепед, і два назад. Як її таку прийняти до ЄС? Чи, інакше, що буде, якщо її в такому вигляді прийняти до ЄС?
треба дивитися на ситуацію ширше, та пам’ятати, що Європа була і є під фактичною окупацією сша поки там стоять їх війська. тепер:
по-перше, англія мала не менші єкономічні проблеми чим германія, і не взираючи на те, що сша допомогли їй на 2,8 млрд карткову систему там відмінили аж у 1953 році, фунт стерлінгів перестав бути мировою валютою – це головне з досягнень сша у війні, багато вчених виїхало до сша. втрачені майже усі колонії. як-то кажуть – далі самі.
по-друге, державність фрг та ндр були відсутні до 1949 року, на окупованих територіях германії діяли окупаційні адміністрації сша і срср, а усі ці маршалоподібні плани були нічім іншим як спробою налагодити мирне життя у повністю економічно знищеній германії. наприклад голод у урср у 1946 був наслідком того, що великий обсяг зерна було відправлено до ндр, бо там майже не існувало діючого сільського господарства, потім допомога фрн та ндр набула форму ідеологічної боротьби двох систем, з сша – план маршала, з срср – відбудова промисловості та прямі інвестиції у ндр.
по-трете, зони контролю сша та срср у Європі мали суттєву відмінність у кількості стран, та їх населенні, які потребували допомоги і масштаб руйнувань були непорівняні, страни сев потребували майже повного відновлення інфраструктури життя, а для сша – лише територія фрн.
по-трете, у період існування нацрежиму у германії та у деяких окупованих нею держав існував великий еміграційний потік та потік капіталу до сша, який зумовив подолання економічної кризи у самих сша у середині 30-х рр.
Україна буде визнана такою, що відповідає усім критеріям які тільки потрібні для вступу до ЄС у разі сприянню сша у передачі її під контроль рф. Тепер усім в ЄС очевидні ризики такого розвитку подій.
1919 Вільсон був удостоєний Нобелівської премії миру за його миротворчі зусилля. – нічого не нагадує?
Хтось на той момент запропонував щось краще? Не забувайте, що війна — це гра з нульовою сумою.
Між іншим, вищезгаданий Джордж Маршалл також був лавреатом цієї премії.
краще для кого?
> краще для кого?
Так для миру же. Премія ж — миру.
А війна, це повторюю, гра з нульовою сумою. Всі задоволеними миром не залишаться.
“Вже зараз зрозуміло, що мАцква йде шляхом Пхеньяна, але з набагато більшим ядерним арсеналом…”
Не всім зрозуміло, прикро…
Ну тут дали перцу в смысле действий США тогда.
Может быть всё проще? Все знали, что после 1918 немцы очухаются и пойдут ещё раз. Поэтому решили сохранить российского бандита, с которым немцы будут вынуждены сцепиться в драку. Никаких сложностей и поворотов судьбы не предусматривалось. Никем в Западной Европе и Америке.
А конкуренцию в будущем для морской торговой экспансии США могла составлять только Британия. Проблема в том, что Запад пренебрёг всем тем, что на Востоке и тем, что в Российской империи в частности. А сегодня они отучатся пренебрегать.
однією з причин по якій світ не визнав тоді УНР було те, що вона була союзницею Германії, яка програла.
усі були такі прозорливі у 1918 році, що заборонили германії мати свої війська. ну так, щось вони таке знали…
сша мають з рашей глибокі історичні корені взаємодії у боротьбі з Англією за незалежність, ніхто нажаль не хоче того враховувати, раша у 19 сторіччі мала помітну присутність у тихому океані, військово-морську базу га гаваях разом зі сша, колонії типу нью-архангельська у серверній Америці, закрила Берингів пролив взяв під контроль аляску, а потім передала його сша, щоб у англії не було северо-западного проходу.
++
Що говорить про те, що якщо хочеш чогось корисного від США, думай, що можеш зробити корисного для США. І нічого особистого.