Уже на початку літа 1940 року в Німеччині зрозуміли, що війна на Сході неминуча і відбудеться дуже скоро. Саме тоді розпочалися роботи зі складання плану блискавичної війни проти СРСР. А сам совок розраховував на виснажливу позиційну війну Німеччини на Заході, яка дуже швидко знекровить обидві протиборчі сторони. З урахуванням того що саме СРСР постачав для Вермахту масу стратегічної продукції, то в момент найвищого виснаження сил Вермахту Червона Армія мала змести нечисленні прикордонні війська противника та вийти на Заході на лінію фронту з англо-французькими військами і, зім’явши їх, доробити те, що не міг зробити Гітлер. Але німці розбили союзників майже миттєво, трохи більше як за місяць, і з’ясувалося, що концентрації радянських військ на кордоні з Німеччиною практично немає пояснень.
Грубо кажучи, Сталін згаяв момент, коли Німеччина вторглася у Францію і вивільнені сили Вермахту ще не стали йти на Схід. До честі Німеччини слід зазначити, що Ріббентроп доклав максимуму зусиль для того, щоб напоумити Сталіна і заспокоїти Гітлера. Для цього він намагався переконати СРСР приєднатися до військово-політичного союзу Берлін – Рим – Токіо. Але всі спроби виявилися марними і лише оголили справжні плани совка. Остаточну крапку в союзницьких відносинах було поставлено в листопаді 1940 року, під час офіційного дружнього візиту міністра закордонних справ Молотова до Берліна.
Тоді було зроблено останні зусилля для того, щоб створити правила спільного проживання пліч-о-пліч двох хижаків – СРСР та Німеччини. Нічого не вийшло. Молотов наполягав на включенні до зони інтересів совка нових, не узгоджених раніше територій та вузлових точок. Зокрема, йшлося про влаштування військових баз РСЧА у чорноморських протоках та інших місцях. До чого ці бази призводять – показав досвід, щойно продемонстрований Литві, Латвії та Естонії. А Німеччина закликала москву до чіткого виконання договору від 23 серпня 1939 року. Переговори закінчилися нічим, а за кілька днів Гітлер зажадав із генштабу план воєнної операції проти СРСР, який готували кілька місяців, і після кількох зауважень він затвердив його директивою № 21, присвоївши кодову назву «Барбаросса», під якою він і увійшов в історію.
Цього ж або наступного дня копія директиви й самого плану були на столі у Сталіна. Через кілька тижнів до москви було скликано провідних воєначальників РСЧА для проведення штабних навчань, в основу яких було покладено план «Барбаросса». Про це можна почитати в мемуарах Жукова, і ця частина мемуарів майже не зазнала подальшого редагування, а дарма. Там аж занадто стирчать вуха того, що досі так ховає москва. А ховає вона характер питань, які відпрацьовувалися. Прямо з жуковського тексту випливає, що відпрацьовувалися питання масованого контрнаступу проти Німеччини.
Тут важливо розуміти, що в січні 1941 року, коли вже закінчилися навчання, біля кордонів СРСР ще близько не було навіть частини ударного угруповання німецьких військ. Мало того, навесні Вермахт провів операції в Югославії та Греції і лише наприкінці весни – на початку літа почав масовано перекидати війська на Схід. Тобто за кілька місяців до цього генштаб РСЧА вже знав, які засоби мав противник, і почав нарощувати угруповання своїх військ не просто для оборони, а для стратегічного контрнаступу. Достовірно відомо про те, що вже приблизно у травні війська були готові до реалізації плану контрнаступу. Принаймні, сам Сталін оголосив цю готовність на початку травня 1941 року перед випускниками військових академій, які прямували до військ. Випускники академій – старші офіцери (від майора до полковника), командири полків, дивізій та бригад. Тож армія вже була готова.
Однак шулер Сталін переграв сам себе, внаслідок чого й сталася грандіозна катастрофа. Перша помилка – система заходів щодо демонстрації неготовності РСЧА до бойових дій. Усі пам’ятають про «дурні» накази про звільнення на вихідні 21–22 червня, демонстрацію просто біля кордону ремонтних робіт у танкових та артилерійських частинах. Потім про цей факт котився вал спогадів як про цілеспрямовану зраду. Насправді німцям було влаштовано показуху для того, щоб ті завдали першого удару і формально стали агресорами, розв’язавши руки Сталіну для грандіозного контрнаступу аж до Лісабона та Кашкайша.
Друга помилка – недооцінка вишколу німецьких військ. Про це сам Сталін самовпевнено говорив у тій самій промові початку травня 1941 року. Ця помилка сформувала хибне уявлення про можливу глибину прориву німецьких військ, а отже – про вибір місця розташування складів для ударних угруповань другого та третього стратегічних ешелонів, яких вторгнення захопило не в місцях зосередження та отримання озброєнь, боєприпасів та обмундирування, а в ешелонах чи місцях завантаження в глибині СРСР.
Саме це призвело до величезної кількості полонених бійців. Вермахт прорвався набагато глибше припущень, зроблених Генштабом, і в результаті безліч техніки та боєприпасів було або знищено, або захоплено противником, а війська, з голими руками, потрапили в полон. Такими були найближчі наслідки Пакту, але виявилося, що це був не повний список того, що він приніс із собою. Сьогодні ми спостерігаємо віддалені і такі самі криваві наслідки.
(Далі буде)