Уперше опубліковано: 20.05.2016
Авторка перекладу: Світлана
Сьогодні я відволікся від звичного розкладу публікацій з поважної причини. Ця причина – смерть дідуся одного з наших колег із редакції. Померлий не дотягнув лише кілька років до столітнього ювілею, але це вже як відміряно долею – ні допінгом, ні підтасовками долю не обдуриш. У цьому випадку теж про рекорд мова йти не могла. Проте життя і смерть цієї людини говорить про багато що, але про все по порядку.
Нещодавно ми спостерігали вакханалію під назвою «день перемоги», яку любить влаштовувати кремлівська верхівка. Ми вже не раз писали про те, наскільки сфальсифіковано совкову частину Другої світової війни, і повертатися до цього не будемо, але ще більшою мірою сфальсифіковано пам’ять про ту війну. Мине час, і самі росіяни проклянуть тих, хто з цієї жахливої трагедії зробив інструмент промивання мізків для цілої країни.
Фальсифікація почалася ще до закінчення самої битви і триває досі. Найголовніше питання, яке виникає після закінчення війни, – ціна перемоги. Тобто скільки за неї поклали життів та ресурсів країни. Під ресурсами ми розуміємо не тільки матеріальний бік, а й духовний, адже будь-яка війна неминуче залишає слід у душах людей. Крім того, сторона-переможець зобов’язана отримати свій головний приз – різке поліпшення якості життя. Як мінімум, зняття військового пресу та запровадження свобод, які компенсують минулу воєнщину.
Так от, обман було закладено із самого початку. Совок усіляко намагався зменшити кількість власних втрат. Якби одразу показали справжні розміри втрат, то жодного дня перемоги не було б за визначенням. Насправді це було бездарне і часто – нічим не виправдане знищення власного населення. Не дивно, що спочатку розмір втрат показувався як приблизно порівнянний із втратами Німеччини. Потім у кілька заходів цю чисельність було збільшено до 20 мільйонів осіб, і на цьому було вирішено зупинитися. Однак подальші дослідження збільшили цю цифру щонайменше до 30 мільйонів із приміткою «Неостаточний результат».
Нагадаємо: совок вступив у війну зі 140 мільйонами населення і втратив 30–50 мільйонів, включаючи цивільне населення. Таке винищення цілого великого народу було продемонстровано у 70-х роках минулого століття в Камбоджі. Там радикальні комуністи, які діяли виключно за теоріями класиків вчення, занапастили 30% свого населення. Це згадується як зразок абсолютного кошмару та позамежного жаху. Громадянин Сталін та інші комуністи зробили подібний захід раніше і у значно більшому масштабі, але їх намагаються згадувати як благодійників. До речі, це вже і є наслідки фальсифікації.
Там само, наприкінці війни, набула своїх обрисів ще одна грань обману. Братські могили чи просто невідомі поховання поглинули просто величезну кількість людей. Жодна інша армія світу не має стільки зниклих безвісти військових. Вони легко списувалися, як щось непотрібне. Навіть втрата техніки вела до того, що хтось мав описати обставини цієї втрати, а ось мільйони людей просто розчинилися в часі. Без сліду. Це про них написав Твардовський:
Я убит подо Ржевом,
В безымянном болоте,
В пятой роте, на левом,
При жестоком налете.
Я не слышал разрыва
И не видел той вспышки,
Точно в пропасть с обрыва
И ни дна, ни покрышки.
И во всем этом мире
До конца его дней
Ни петлички, ни лычки
С гимнастерки моей.
Якби обставини загибелі мільйонів солдатів було чітко описано, то жодних сталінів, жукових та інших м’ясників ніхто не наважився б оспівувати. Але кінці у воду чи в болото, і можна вигадувати казку, як одного разу повністю придумали битву на Куликовому полі, яку начебто виграв Дмитро Донськой. Такої битви не було у природі, але це не заважає ліпити історичний фетиш. Щось подібне відбувається і з тією війною.
Причому цей ганебний маскарад запитують на найвищому рівні, що призводить до абсолютно жахливих речей на кшталт того, що путін заявляв про можливість перемоги у війні без українців! Це при чотирьох українських фронтах, це при тому, що з 1943 року йшла тотальна мобілізація українців, які кидалися в бій майже без зброї і лягали в землю просто в першому бою. Про цих українців Жуков говорив, що зброю їм видавати не варто, щоб потім менше возити до Сибіру! І ось російські паради, а разом з ними – і телевізори заполонили цілі бродячі трупи «ветеранської самодіяльності», де дуже часто зустрічаються одні й ті самі особи то у формі сержантів, то у формі полковників, і обов’язково з нагородами, розвішаними так, як їх ніколи б не повісив будь-який справжній військовий, а тим більше – нагороджений.
Вони слабко орієнтуються навіть не в послідовності розміщення нагород, а просто з якого боку кітеля їх чіпляти. Це перша і безперечна ознака рядженого клоуна. Ось ця погань, що так потрібна владі, грає роль ветеранів. У цьому найбільш мерзотне те, що елементарна перевірка показує, що ці клоуни просто не могли воювати, бо їм було два-три роки на кінець війни, але їх ніхто не проганяє як самозванців. Саме такі персонажі потрібні владі для промивання мізків нинішнім роззявам. Справжні ветерани – люди віком за 90 років. Вони вже просто фізично не зможуть бродити по масових заходах і телестудіях. У них – зовсім слабке здоров’я і слабкі нерви, їм цей цирк просто не потрібен, їм потрібна турбота, адже їх залишилося зовсім небагато.
Що ж до нашого героя, то путіну стало б сумно від його долі. Це українець, який з росіянами не мав нічого спільного. З першого дня вступив у війну лейтенантом, командиром саперного взводу. Важкі бої, полон, організація бунту і втеча з полону. З товаришами, які втікали разом з ним, наш герой створив партизанський загін і очолив його, бо пробитися до своїх було вже неможливо. У глибокому тилу він влаштував власну війну з окупантом та успішно вів її аж до відходу німецьких військ.
Після війни багато й важко працював, піднімаючи з руїн розбиті війною дороги. Весь час працював на одному й тому самому місці, в одній організації, від виконроба до її керівника. І ось цей чоловік сьогодні пішов у вічність туди, де залишилися молодими його бойові товариші. Пішов тихо й гідно. Ось це і є справжній ветеран, а не те, чим зараз годують публіку російські політтехнологи. Тож ми пишаємося своїми ветеранами і вшановуємо їх, а те, що зараз зробив путін, не варте навіть зневаги.