Як було зазначено вище, всі країни – учасниці Коаліції, а також повалені Німеччина і Японія зробили свої висновки з цієї катастрофи. У кожного вони були свої, але спільною була оцінка жахливої ціни як виграшу, так і програшу в цій війні. Зокрема, країни, визнані агресорами, запровадили суттєві самообмеження щодо розміру збройних сил, напрямів військової доктрини та іншого. Японія тільки нещодавно дала «добро» на участь своїх військових у бойових операціях поза територією Японії та не пов’язаних з її обороною.
До речі, в останні два-три десятиліття саме Штати стали безумовними лідерами з тотального взяття на озброєння бойових комплексів підвищеної точності та зниженої потужності. Так втілюється доктрина мінімізації супутніх збитків. Якщо поки що неможливо відмовитися від застосування зброї в принципі, то вона має уражати лише ціль і не завдавати фатальних наслідків оточенню. Це – продовження тих самих висновків із підсумків Другої світової війни, які тільки було підтверджено у В’єтнамі, війну з якими Штати програли саме тому, що ціна війни стала дорожчою за перемогу. Вашингтон відмовився здобувати перемогу «за будь-яку ціну». Ось тут і криється та сама цивілізаційна різниця між адекватним світом і тим, що уособлює московія.
Для московита в принципі немає поняття «неприйнятні втрати». Це означає, що при плануванні будь-якої військової операції постає питання лише про кількісні характеристики війська та його резервів. Їх спалюватимуть, навіть не подумавши про те, що можна розробити інший план, який може зекономити тисячі, десятки тисяч своїх життів. А про життя мирного населення у смузі проведення операції ніхто й ніколи не замислювався в принципі. Це було під час підриву греблі Дніпрогесу влітку 1941 року або взимку, коли в тил німецьким військам закидалися десятки диверсійних груп, єдиною метою яких було знищення всього, що могло б стати у пригоді противнику.
Нічого, що палили хати і сараї мирних жителів, яким просто нема куди подітися в люті морози і нічого буде їсти. Нехай подихають! Зою Космодем’янську місцеві жителі якраз і впіймали за цим геройським вчинком і ледь самі її не лінчували. Коротше кажучи, в основі ідеології совка та нинішньої рф лежить доктрина максимальної шкоди всім. Тому – вони легко відправляють в очікувану м’ясорубку своїх військових.
Бійня під Хішамом – класичний варіант подібної стратегії. Звісно, це не Ржевсько-Сичовська операція з мільйоном трупів від полководця Жукова, але теж – гарний штришок. Найманих тушканів послали штурмувати позиції, які Штати чітко і ясно позначили своїми прапорами. Це означає, що всі мали пригадати, як діють американські військові в цій ситуації. Кожен командир, від молодшої до найвищої ланки, завжди знає, скільки хвилин треба для того, щоб отримати артилерійську чи авіаційну підтримку. Вони давно не воюють інакше. Все тримається на стандартних процедурах, які виконуються неухильно. Тобто вагнерівці й ті, хто стоїть над ними, могли брати секундомір і рахувати ці п’ять-сім хвилин від першого залпу в бік американців. Цього часу якраз вистачило б на останню СМС-ку додому, бо на відкритій пустельній місцевості шансів вижити немає майже ніяких.
А все тому, що московія ніколи не вважала людське життя чимось цінним. Жуковське «Баби ще народять» повністю викреслило з курсу військової теорії російських військових вишів поняття «Піррова перемога». Вони готові принести в жертву стільки голів своєї камуфльованої худоби, скільки опиниться під рукою. Вони готові зносити міста на щебінь, як свої, так і чужі. Їх не цікавить, що такі методи ведення військових дій відкинуть країну на десятиліття в розвитку, що зрештою призведе до відставання «назавжди». Навіть із шаленими грошима від нафти й газу рф не вдалося наблизитися до провідних економік і до диверсифікації власної економіки від сировинної до високотехнологічної. Просто нема кому це робити! Зворотна селекція, що постійно ведеться в цій країні, залишила той шлак, із якого путін – найкраща і майже свята істота порівняно з рештою стада.
Ненависть, ксенофобія, кровожерливість і раболіпство ретельно культивуються у всього населення, і фашизм знову прокинувся в тому вигляді, в якому його пророкував Вінстон Черчілль. Йому приписують фразу про те, що майбутній фашизм буде рядитися в одяг антифашизму.
Тож 8 травня для людства має зовсім інше наповнення, ніж 9 травня для московії. Це – діаметрально протилежне уявлення про те, що сталося багато років тому, і саме тому дата 8 травня у всього цивілізованого світу має гасло «Ніколи знову», а 9 травня у московитів – «Можемо повторити».
Тому шабаш 9 травня має бути заборонено законодавчо, а ті, хто святкує цю погань, – повинні прирівнюватися до маніяків та потенційних серійних вбивць, бо саме це для них є джерелом натхнення. У нас формально цей шабаш скасовано, але день залишається вихідним. Час самим собі сказати правду про те, хто і що «святкує» 9 травня, а після цього – все стане на місце.