У певний момент стало очевидно, що з питань створення великої пожежі в Європі слід спілкуватися з паном Гітлером. Ця пожежа була наріжним каменем у конструкціях основних теоретиків марксизму-ленінізму. Світова революція не можлива без світової війни. Перша світова породила СРСР і кілька невдалих переворотів у різних країнах, а Друга світова – повинна була стрясти самі традиції Європи і в результаті створити ситуацію, подібну до повоєнної росії чи Німеччини. Тож війна Сталіну була конче потрібна, і не просто війна, а величезна війна. Сталін готував свою країну до такої війни, і тут його інтереси легко перепліталися з інтересами Гітлера.
Але ще до підписання договору про ненапад були концептуальні розбіжності в тому, навіщо обом хижакам потрібна війна. Гітлер представляв розумнішу і прагматичнішу частину неоімперіалізму. Сам фюрер і люди, котрі стояли за ним, уявляли, що в разі успішного розвитку подій новонабуті території слід було приводити у відповідність до основних уявлень про «новий світовий порядок», який хотів встановити Гітлер.
Тобто Німеччину чекав потужний ривок до Європи, потім – період розчинення набутих територій та перетворення їх на нову Німеччину. Потім планувався азійський похід у напрямку Близького Сходу та африканська кампанія. Але все це мало йти з огляду на досвід створення Британської імперії, з обов’язковим закріпленням на нових територіях. Стрімкий кидок мав змінюватися періодом перегрупування сил, і це потребувало б досить багато часу.
У СРСР були власні плани подібного характеру, але, на відміну від Гітлера, який покладався на свою армію, Сталін припускав наявність сил, які завдаватимуть потужних ударів із тилів противника. З цією метою москва щедро годувала різні комуністичні рухи в багатьох країнах світу, включаючи Німеччину, Францію та Англію. Що характерно, Гітлер, прийшовши до влади, придушив будь-яке політичне життя країни, як це зробили комуністи в совку. Таким чином, активна політична боротьба в Німеччині втратила свій сенс, і був потрібен інший механізм запуску великої війни.
Спрощено все виглядало так. Якщо СРСР не може пройти через Німеччину до Франції та Іспанії, то можна пустити Німеччину попереду себе, а коли вона видихнеться в наступальних боях, на її плечах вийти до західних кордонів Європи. Тому суть підписаного в москві договору задовольняла обидві сторони. Гітлер отримував гарантії на час Західного походу, а Сталін якраз і отримував цей Західний похід Німеччини як можливість розпороти їй незахищене черево, поки Гітлер рубатиметься у Франції.
Як підписувався сам договір і що цьому передувало, описано досить добре, але що характерно – в рф учергове продовжують строк дії грифів таємності на документи, які супроводжували підписання пакту і стали наслідком його підписання. Росія досі тримає в таємниці дані про події, дійові особи яких давно спочили в Бозі. Воно й не дивно. Опублікування чи визнання наявності таких документів внесе повну ясність у те, що відбувалося між 23 серпня 1939 року та третьою годиною ранку 22 червня 1941 року. Ці майже два роки ми обґрунтовано долучаємо до тих 15 років, які цілком можна назвати союзницькими. Особливо – перші тижні цього дворічного строку, бо СРСР, хоч і не так, як домовлялися Сталін та Гітлер, але виступив другим фронтом у боротьбі та поділі Польщі.
Власне кажучи, Польща і стала тим лакмусовим папірцем, який показав, що буде далі. СРСР зробив точнісінько те саме, що й Німеччина, – відкусив шматок Польщі, але зробив це на два тижні пізніше, коли Англія та Франція вже оголосили війну Німеччині. Це дозволило Сталіну залишити собі свободу маневру і продемонструвало Німеччині, що з совком домовлятися марно, бо той ніколи не виконуватиме взятих на себе зобов’язань.
А домовленість була досить простою. Обидві сторони передбачали маневрування та ведення бойових дій великими військовими силами. Для того щоб партнер не приймав їх на власний рахунок, сторони домовилися про поділ своїх інтересів. Сталін окреслив свої інтереси приблизно кордонами Російської імперії, а потім – на Схід, у бік Ірану та Індії, водночас Гітлер спрямовував свої плани на Захід. І ось уже в Польщі стало зрозуміло, що Сталін грає крапленою картою. Гітлер отримав війну на Заході, а Сталін – нічого, крім розв’язаних рук.
Після Польщі Сталін відразу пішов на захоплення Фінляндії, де йому не вдалося «звільнити» фінів від їхньої законної влади, мови та звичаїв. Трофеєм виявилася вузька смужка землі, яка не вирішила завдань, поставлених на зимову кампанію 1939–1940 років. Німеччина, навпаки, дуже вдало розпочала сезон весни-осені 1940 року. Почавши з окупації Данії та Норвегії, Німеччина потужно рушила на захід і дуже швидко захопила Голландію, Бельгію та Люксембург, а звідти – блискавично розгромила французьку армію та британський експедиційний корпус. Трагедія Дюнкерка поставила крапку на континентальній частині планів Гітлера. З цього моменту на континенті були або підкорені країни, або союзники, як Італія чи Іспанія.
У цей момент, коли основна маса Вермахту пішла на Захід, СРСР блискавично анексував Балтію і почав рухати кордони, відрізаючи шматки території у Румунії. Це було всупереч будь-яким домовленостям з Гітлером, бо, покінчивши з Латвією, Литвою та Естонією, Сталін мав розпочати перекидання військ у Середню Азію та Закавказзя. Але нічого цього не сталося, і Червона Армія продовжила свою концентрацію на західному стратегічному напрямку.
(Далі буде)
“дуже швидко захопила Голландію” — Нідерланди