23 серпня 2016 року
За кілька тижнів виповниться вже 77 років (щодо 2016 року) з дня підписання договору між СРСР та Німеччиною, більше відомого як «Пакт Молотов – Ріббентроп». Ця подія назавжди змінила хід історії для останньої імперії, покривши її незмивною та вічною ганьбою. Зараз у росії, наступниці СРСР, заведено роз’їжджати в автомобілях з написом: «На Берлін», але неосвічені жителі величезної країни навіть не уявляють, наскільки це виглядає безглуздо. Насправді СРСР був у стані війни з Німеччиною лише чотири роки, а фактичними союзниками вони були з 1918 по 1933 роки, тобто 15 років. Це й не дивно, бо країни виявилися паріями у світовій політиці та економіці після закінчення Великої війни.
Німеччину було визнано агресором у Першій світовій війні, і вона опинилася під вагою санкцій як сторона, що програла війну. СРСР також виявився парією і ренегатом набагато гіршого характеру, ніж Німеччина. Він не просто програв війну, а уклав сепаратний мир із противником і зрадив своїх союзників. Мало того, він знехтував правонаступництвом російської імперії, відмовившись виплачувати борги царської росії, яких та наробила за час війни. Притомний світ відвів двом країнам найдальший кут у хліві, де вони жили і бадьоро спілкувалися між собою.
СРСР, на відміну від Німеччини, відкинув всі умовності міжнародного права і робив лише йому зрозумілі речі. А Німеччину навантажили величезною контрибуцією та поразили у праві мати сучасну армію, обмеживши її в розмірах та позбавивши її окремих родів військ. Так, Німеччині не можна було мати авіацію, флот і танкові війська. Мало того, не можна було розробляти техніку для цих військ. Німці цього й не робили в Німеччині, а перенесли все в СРСР, де трудилися німецькі інженери і де кувалися кадри для відсутніх родів військ. Кістяк командування танкових військ та авіації проходив підготовку на численних радянських полігонах та аеродромах.
Відомо, наприклад, про танковий центр «Кама», розташований неподалік міста Казані. Саму назву центру було утворено з назви найближчого міста Казані та прізвища німецького полковника-танкіста Мальбрандта, який очолював цей центр. Також добре відомий саратовський центр підготовки військових льотчиків, де відточували своє мистецтво майбутні керівники Люфтваффе. Але були взагалі екзотичні об’єкти, як, наприклад, «Томка» – центр з відпрацювання ведення хімічної війни. Саме ці люди повели війська Німеччини на завоювання Європи, а потім громили Червону Армію біля західних кордонів СРСР.
Крім того, радянська «індустріалізація», а точніше – підприємства, які створювалися в її рамках, оснащувалися переважно німецьким обладнанням та верстатами. Більшість заводів, фабрик, електростанцій та іншого отримали продукцію «Сіменс», «Крупп» та інших німецьких виробників. Тобто впродовж 15 років відносини йшли по висхідній.
Усе змінилося з приходом до влади Гітлера. Граючи на популізмі, він почав відбирати електорат у німецьких комуністів, яких фінансувала москва. Зрозуміло, що націонал-соціалісти розглядалися Сталіним як противники, що заважали тихо захопити владу в Німеччині. У 1936–1937 роках радянським та німецьким військовим навіть довелося битися в Іспанії, але весь цей час ішов активний діалог закритими каналами щодо пошуку компромісу та можливості повернутися до союзницьких відносин.
Як стверджують сучасники, Сталін замовив переклад основних робіт Гітлера, Розенберга та інших офіційних виразників німецької доктрини для того, щоб визначитися з тональністю можливого діалогу. Як і слід було очікувати, теорії Гітлера, викладені в «Майн кампф», багато в чому збігалися з тим, що і як робив сам СРСР. Об’єктивно порозумітися з Гітлером було набагато простіше, ніж з Англією чи Францією. Ті чудово пам’ятали, що совєти безкарно вивели росію з війни, і це тяжіло над усіма офіційними контактами, на додаток до інших світоглядних розбіжностей.
(Далі буде)
“поразили у праві мати сучасну армію” –ріже слух