Уперше опубліковано: 10.06.2016
Авторка перекладу: Світлана
Замість передмови
Розбираючи архіви, з подивом виявляю, скільки різних статей, з різних точок зору, з різною тональністю та різною аргументацією написано про те, як почалася Друга світова війна і як змінилися ролі совка й Німеччини вже впродовж неї, а саме у 1941 році. Тепер, через роки, оцінюю концентрацію на цій темі як прояв якогось передчуття неминучості тієї війни, яку ми зараз знаємо під назвою «Широкомасштабне вторгнення». Можливо, так виривалося якесь попередження чи застереження, до кінця не усвідомлене, але тим, кому цікаво, що було написано тоді, є з чим це порівняти зараз.
***
Зараз дивно читати чи слухати людей, які обурюються порівнянням Сталіна та Гітлера. Насправді вони мали багато спільного саме там, де зазвичай формується світогляд людини, і якщо ця людина підноситься високо, то формує глобальні події.
Обидва ці персонажі були малоосвіченими людьми, не мали вищої освіти, а середню тягнули з останніх сил, не показуючи ні потягу до знань, ні здібностей до навчання. Грубо кажучи, у свій початковий період вони були сірими конячками, на які ніхто й ніколи не поставив би й ламаного гроша. Це обмеження послужило ґрунтом для прийняття або безглуздих, або містичних учень як чогось безперечно прекрасного.
Сталін змолоду став грабіжником і терористом під прикриттям більшовицьких прапорів, і коли більшовики прийшли до влади – різко пішов угору. Гітлер, повернувшись із війни, потрапив у теплі руки містиків і теж пройнявся дивними ідеями. А далі у кожного виявився свій шлях до диктатури. Саме сильна рука, залізний порядок та необмежена диктатура стали основними передумовами подальших подій.
Як не крути, а Німеччині та совку протистояли країни з більш-менш розвиненою демократією, принаймні – з регулярно змінюваною верховною владою. Це – фундаментальна різниця між двома типами країн. Англія і Франція являли собою шикарні авто, які рухаються в режимі прогулянки, без особливої мети, просто туди, де добре і затишно. Совок і Рейх – зовсім інша справа. Там були свої цілі, засоби їх досягнення та приблизні строки у дорозі. Вони швидше нагадували рейсові автобуси, і поступово світогляд населення двох типів країн почав кардинально відрізнятися. Одні без поспіху копалися у всіх деталях того, що відбувається, ретельно оцінювали зручність тієї чи іншої дії, а інші підкоряли все досягненню своєї мети.
Ці інші дуже швидко дійшли висновку, що для впевненого руху вперед необхідно скидати баласт. Якщо для Німеччини це було щось нове, то для росії, а згодом – і совка винищення власного населення було справою звичною. Тут проявилися загальнолюдське невігластво молочних братів та відсутність будь-яких моральних принципів. Коротше кажучи, і Сталін, і Гітлер просто не мали запобіжників, які стримують від пролиття величезної кількості крові власного народу. Вони збиралися правити до смерті, а тому не боялися відповідальності.
Між іншим, і до своєї верховної влади вони дійшли внаслідок підкилимних домовленостей і махінацій. Уже ніхто не дізнається напевне, які механізми спрацювали, наділивши цих персонажів фараонською владою, але в результаті вони обидва вмостилися кожен на свій трон. Що характерно, суттєвих відмінностей у тих ідеологіях, які насаджували ці диктатори, не було. Обидва почали докорінну перебудову не лише власної країни, а й усього світу. В обох випадках владу було зосереджено в руках безальтернативних лідерів та їхніх безальтернативних партій. Механізми державного і партійного устрою були настільки схожі, що можна було влаштовувати конкурс із пошуку десяти відмінностей між ними.
У будь-якому разі, диктатори цілком розуміли один одного і легко знаходили спільну мову. І найголовніше – обоє розуміли, що успіх їхніх доктрин пролягає саме через Велику Війну, внаслідок якої Європа, а згодом – і весь світ мали перейти під владу держав нового формату. Адже якщо пригадати історію, більшовики і нацисти були робітничими й цілком соціалістичними партіями. Тобто обидві системи обіцяли всім своїм громадянам рай одразу після перемоги їхньої доктрини. Німеччина будувала Тисячолітній Рейх, а совок – Комунізм. Описи життя всіх, включаючи робітників, після перемоги – ідентичні. Але спочатку треба було демонтувати стару систему світоустрою до самої її основи.
Якщо хтось має сумніви, то класики совка, зокрема Ленін, прямо писали про те, що світова революція можлива лише на тлі світової війни. Власне, частково цю тезу було підтверджено перемогою революції на 1/6 частини суші, і були сподівання на те, що наступна світова війна рушить цей процес далі.
Коротше кажучи, коли Ріббентроп квапливо прибув до москви для підписання мирного договору, всі ці деталі багато разів і ретельно обговорювалися дипломатичними та іншими каналами. Погляди на світоустрій та методи управління були ідентичними, а тому було досягнуто згоди рухатися приблизно до однієї мети, але кожен – у своїй зоні відповідальності. Сталін був настільки радий цій угоді, що зробив цінний подарунок своєму німецькому колезі. Він із тельбухами здав усе комуністичне підпілля, яке сам і створював у Німеччині. Перед початком Другої світової серця Гітлера і Сталіна билися в унісон, а країни співали приблизно однакові марші і крокували площами та вулицями своїх міст однаковими колонами, але з різними портретами.
Тобто і Сталін, і Гітлер бажали не просто захоплення нових територій, а саме Великої Війни, щоб зруйнувати старий світ ущент, а на його уламках побудувати те, про що говорили їхні дивні теорії. Треба сказати, що обидві країни посилено готувалися до цієї війни, і совок навіть багаторазово випереджав Німеччину. Більше ніхто у світі не накопичував таких гір зброї та не нарощував чисельності своїх армій, як Берлін та москва. Вони готувалися саме до світової війни і, зрештою, отримали її.
Підсумовуючи першу частину, зазначимо, що Велика Війна була для совка та Німеччини навіть не метою, а засобом досягнення своїх примарних цілей. Обидва диктатори впровадили в маси ідеологію, що вважала війну благом, без якого неможливий рух уперед. Риторика, зовнішній вигляд та атрибутика у більшовиків і нацистів майже збігалися. Достатньо подивитися хроніку того часу, щоб помітити цілком характерні ознаки шаленого мілітаризму. Партійці в обох країнах підкреслено одягалися у стилі мілітарі. Сталінський френч взагалі став притчею во язицех, але Гітлер теж майже не знімав військового мундира. Передвоєнні пісні було присвячено майбутній переможній війні. Зауважимо: більше ніхто на світі так не налягав на воєнну тематику. Навіть Італія та Японія знаходили місце для своєї культури, не пов’язаної з війною, а тут усе клекотіло навколо воєнщини.
(Далі буде)