Перший залп (Частина 2)

Такі речі в такій кількості і з таким надривом не можуть відбуватися в суспільстві, яке свідомо не прагне війни. Приблизно це ж саме зараз відбувається в росії. Там є всі ознаки мілітаристського чаду. Достатньо подивитися на те, як ці клоуни суцільно виряджаються у щось військове, навіть дитячі візочки перетворюють на муляжі танків та літаків. Подібна дурість просто так не минає. Якщо розбудити демона війни, доведеться напувати його кров’ю, а повернути його в пекло може тільки море крові, яким він нарешті захлинеться. Напевно, ні совки, ні німці навіть не могли собі уявити, у що виллються їхні ігри у воєнщину. Нинішні німці хоча б якийсь урок засвоїли, а росіяни – пішли по колу.

Але все це – зовнішні прояви тотального мілітаризму. Набагато важливіше – на що перетворювалася економіка цих країн. З приходом Гітлера до влади Німеччина повністю відмовилася від обмежень щодо створення нових систем озброєнь, накладених на неї Версальським мирним договором. Промисловість різко рвонула вперед із низького старту і почала постачати в армію те, що понад десять років було під забороною. Зокрема, Люфтваффе стали отримувати найдосконаліші моделі бойових літаків, бо ВПС як таких не було взагалі, і Німеччина пропустила відразу кілька модельних рядів літаків, перейшовши до найактуальніших або взагалі перспективних. Те саме відбувалося з танками, артилерією, стрілецькою зброєю, автомобілями та іншим. Німеччина почала будувати ударний флот. Коротше кажучи, не лише словом, не лише виглядом, а й ділом Німеччина впевнено рухалася до межі, за якою вона вже може вступити саме у Велику Війну, а не в маленькі операції з анексії сусідських земель.

Совок ішов паралельним курсом. Скільки фільмів, книг, картин та іншого було створено на воєнну тему. Широкі маси привчалися до дій «Якщо завтра в похід…». Практично все, від лікарень і навчальних закладів до транспорту та пошти, являло собою воєнізовані структури, кожна з яких мала свій формений одяг і подібний до військового порядок управління.

Що стосується економіки, то вона теж повністю перейшла на обслуговування воєнщини. Багато хто ставить у заслугу Сталіну індустріалізацію, але забуває про те, для чого її було задумано. В Англії, Франції, Штатах та інших провідних країнах індустрія клепала яхти, автомобілі, холодильники та інші потрібні речі. А совок індустріалізувався для того, щоб випускати військову продукцію. Зрідка і як побічне навантаження підприємства отримували завдання на ширвжиток. Але пріоритет оборонки був тотальним.

Просто на хвилинку уявімо, що царська росія була переважно аграрною країною. Як надійний постачальник якісної сільськогосподарської продукції, вона була житницею Європи, і Захід влаштовувала така ситуація. Тобто країна легко годувала себе та більшу частину Європи, а промисловість розвивалася приблизно так само, як і на Заході. У принципі, якби більшовики продовжували розпочате імперією, то еволюційним шляхом вони підтягнули б індустрію, та все одно спиралися б на потужний аграрний сектор. Але Сталін форсував індустріалізацію, яка могла б забезпечити армію зброєю, бо совок, що вийшов зі Світової війни та уклав сепаратний мирний договір з Німеччиною, потрапив під санкції на купівлю будь-якої зброї в оптових масштабах. Якщо була мета почати війну, то виробництво зброї має бути налагоджено у себе.

І от почалася індустріалізація. Основний наголос у розгортанні промислових підприємств робився на Україну. Це означало, що на гігантські будови слід зігнати величезні маси будівельників, яким практично не потрібно платити, бо совок будував саме так. Робочу силу можна було взяти лише у селах, а отже – села треба було зробити не просто не зручними для життя, а й небезпечними місцями. Голодомор вирішив це питання, і селяни, надивившись і натерпівшись жахів голоду, кинулися на будови, рятуючись від неминучої смерті. Їм не треба було наказувати чи вмовляти – вони самі бігли з пекла і були готові працювати по 12 годин за пайку.

Вони бігли на будови заводів і фабрик, призначених для випуску стратегічної продукції, а зрештою – зброї. Тому мілітаристську індустріалізацію було оплачено аграрною продукцією, відібраною у селян, а потім – і їхнім життям. І це було зроблено лише тому, що Сталіна тягнуло влаштувати Велику Війну.

До речі, і Гітлер, і Сталін приблизно однаково малювали своїм прихильникам те, як виглядатиме устрій їхніх імперій після перемоги. Совки та арійці мали стати панівною силою, а захоплені ними народи повинні були прислужувати переможцям. У голови своїм послідовникам вони вкладали, що ось зараз треба потерпіти і зібратися з силами, щоб зламати тих, хто нам заважає, а вже після цього решта світу працюватиме на нас. Гітлер навіть письмово закріпив тезу про те, що слід регулювати чисельність підкорених народів, залежно від потреб Рейху.

Тут замкнулися фундаментальні принципи диктатури, які перетворили обидві держави на саморегульовані системи. Щоб узяти владу, треба згенерувати солодку, але важкодосяжну мету. Популізм працював і працюватиме ще довго. Однак після захоплення владу її треба втримати. Це можна зробити, якщо обігрувати труднощі досягнення заявленого солодкого майбутнього. Тут неодмінно слід персоніфікувати ворога, який є основною перешкодою, і тримати постійну мобілізацію на боротьбу з цим ворогом. Адже в основі будь-якої диктатури лежить основний принцип мобілізації. Диктатор просто зобов’язаний мобілізувати суспільство, інакше він не зможе втримати владу. Фокус у тому, що людина швидко адаптується до будь-якої ситуації, навіть до режиму мобілізації, і є ймовірність того, що над нею буде втрачено контроль. Щоб цього не сталося, градус розжарення мобілізації повинен постійно зростати, що неминуче призведе до війни.

Викладене вище означає, що курс на війну було взято саме того дня, коли виникла диктатура. Чим міцніша диктатура, тим неминучіше маячить війна. У нашому випадку все було організовано за класичною схемою, що зумовило єдине прагнення диктаторів та їхніх народів до початку гігантської м’ясорубки. Вони просто жадали цього. Як такий стан виглядає живцем, чудово ілюструє російська преса.

(Далі буде)