Уперше опубліковано: 15.05.2020
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
За останній рік із військовими США в районі Перської затоки сталася низка інцидентів, у тому числі зі смертельним наслідком, просто перерахуємо деякі з них для загальної картини.
У повітрі. Іранці збили розвідувальний дрон ВМФ США, що знаходився над нейтральними водами Перської затоки. При цьому він не мав озброєнь і був поза бойовими діями, тому не міг становити жодної загрози в принципі. А враховуючи його вартість – приблизно 250 мільйонів доларів, яка дорівнює вартості трьох F-35А, його ніхто і ніколи не відправив би в чужий повітряний простір.
Цьому є й інше пояснення: радіоелектронне обладнання апарата дозволяє сканувати все, що потрібно, на відстань до 200 кілометрів. А це означає, що йому в принципі не потрібен повітряний простір іншої і тим більше – ворожої країни.
На землі. Велику військову базу збройних сил США в Іраку було обстріляно іранськими ракетами з іранської території. Внаслідок обстрілу були загиблі та кілька десятків поранених американських військових.
На морі. Іранські бойові катери захопили кілька танкерів і один із них серйозно пошкодили. Ці ж бойові катери здійснили спробу атаки судна матеріально-технічного забезпечення ВМФ США. Реалізувати захоплення не вдалося.
Це, і не тільки це, сталося просто за останній рік. Безкарність породжує ілюзію вседозволеності, і наступний, більш серйозний інцидент – лише питання часу. Але так було не завжди. Іншим президентам вистачало такту для того, щоб дати зрозуміти Ірану, що такі номери йому не зійдуть з рук. Але так це виглядало у 80-х. Щоправда, тоді Штатами правив інший республіканець – Рональд Рейган, тому й реакція була також іншою.
Усе почалося з того, що довга війна між Іраном та Іраком переросла в позиційну, а в будь-якому підручнику з військового мистецтва можна знайти опис того, що такий вид бойових дій стає війною ресурсів. У кого їх виявиться більше, той буде переможцем. Через те що ресурси як Ірану, так і Іраку прямо залежали від продажу нафти, то поступово акцент змістився в море, де сторони намагалися зупинити потоки танкерів, які везли нафту противника. Не дивно, що у вузькій Затоці під удар стали потрапляти й танкери інших країн, які ніяк не брали участі у конфлікті.
У 1987 році Вашингтон відгукнувся на прохання Кувейту перевести свої танкери під американські прапори, щоб ВМС США могли супроводжувати кораблі через Перську затоку. Так почалася американська операція «Упевнена воля», що тривала з липня 1987 року до вересня 1988 року. Вона включала й кілька менших операцій, під час яких відбулися прямі зіткнення з іранським флотом.
Тут слід зазначити, що на той час США були найбільшим світовим споживачем нафти, і більшість її надходила саме з району Затоки. Це означає, що бійка між Іраном та Іраком стала загрожувати безперебійним постачанням до Штатів стратегічної сировини.
Для здійснення операції в Затоку було направлено відповідні кораблі ВМФ США та авіацію, переважно – ударні вертольоти. Завдання військового угруповання полягало в тому, щоб безпечно провести каравани танкерів від наливних терміналів – до Ормузької протоки і далі вбік від іранського узбережжя.
Іранці ж завдавали максимальних збитків суднам як поблизу узбережжя Іраку, так і в Ормузькій протоці, вже на виході із Затоки. Саме тут і були «найгарячіші» місця, де американці мали прикрити нафтові каравани.
(Далі буде)