Перший залп (Частина 3)

До офіційного початку Великої Війни, точніше – до її силової фази, обидві країни прийшли через ланцюжки підготовчих та перевіркових заходів. За своїм змістом вони були різноплановими, але мету мали однакову. Було просто потрібно перевірити боєздатність своїх армій і подивитися на реакцію потенційних противників.

Першим таким заходом стала Іспанія. Там зійшлися експедиційні корпуси совка та Німеччини у відкритій рубці із застосуванням новинок техніки й тактики військових дій. Сама Іспанія була сумнівним призом, бо розташовувалася віддалено від протиборчих сторін, і її могла легко зачистити як від червоних, так і від коричневих та сама Велика Британія. Вона б з легкістю блокувала будь-яку морську логістику, а Франція не дала б проводити транзит військ своєю територією. Але до певного часу цьому ніхто не заважав.

Просто уточнимо, що позиція Великої Британії щодо Німеччини у 1936 році була більш ніж прихильною. Король Едуард, який не дуже довго правив, був відкритим шанувальником Гітлера, а пронімецьке лобі, орієнтоване на Едуарда, досить потужно впливало на зовнішню політику імперії. Тому морські комунікації як Німеччини, так і совка залишилися недоторканими, і вони вправлялися в Іспанії як могли. Як і слід було очікувати, перемогло коротше логістичне плече Німеччини, яка перекидала все потрібне з портів дружньої Італії.

Між іншим, Іспанія – дуже цікавий і навіть ключовий епізод підготовки Світової Війни. Його даремно розглядають окремо від наступних подій і тому гублять загальний зміст, а він дуже глибокий. Сторони в першому наближенні в реальних умовах програли все те, що згодом стало основою їхніх воєнних доктрин. Німці засвоїли вирішальну роль маневреної війни, а совки – ключову роль дисципліни та повної мобілізації. Колишня кавалерійська вольниця давала гіркі плоди, і це треба було повністю припиняти. У підсумку Німеччина стала вибуховими темпами розвивати авіацію і моторизовані частини, а совок, на додаток до цього, вирішив навести остаточний порядок у всій червоній армії, з коренем видерши будь-яку вольницю. Воно й зрозуміло: без залізної військової дисципліни неможливо протиставити свій маневр німецькому. Як усім відомо, у 1937 році почалося тотальне чищення РСЧА та всіх силових структур.

Через те що німецька військова дисципліна ґрунтується на багатовікових традиціях, совкову дисципліну довелося вбивати силою і прямо в мозок. Пріоритет надавався тим командирам, які могли довести субординацію до автомату. Для цього їх наділяли надзвичайними повноваженнями. Ось ці два вектори й були основними впродовж усіх подальших подій.

Крім того, м’ясорубка в Іспанії показала повну індиферентність європейських держав до самої можливості ведення війни в Європі без їхнього відома та участі. У таких випадках призвідник бійки сприймає мовчання як заохочення. Тут вина лежить на Великій Британії, бо Франція цього разу і пізніше, за наступних аншлюсів, наполегливо пропонувала застосувати силу, але Лондон незмінно вмивав руки, чим повністю розв’язав руки Гітлеру. Напевно, там була надія на те, що совок та Німеччина вступлять у велику бійку між собою, і заради цього можна відмовчатися осторонь. Але в Лондоні не помітили, що це було тренування, вигідне обом сторонам. Іспанія не становила корінного інтересу для жодної зі сторін. Як показали подальші події, Франко умив руки під час Світової війни і навіть не дав Гітлеру коридору для атаки на Гібралтар.

Потім кожен зайнявся своєю справою. Сталін зрозумів, як саме він не хоче воювати, і розпочав гігантську перестановку кадрів, піднімаючи з глибин абсолютно позбавлених будь-яких моральних принципів людей. Це тривало певний час, і структура армії набула нового стійкого вигляду якраз до літа 1939 року.

У цей час Гітлер став проводити тактику маленьких стрибків у режимі нинішньої «гібридної війни», яку демонструє росія. Між іншим, путін не зробив нічого нового. Він просто копіює практику, давно напрацьовану Гітлером. Судети й Австрію було анексовано точнісінько під тими самими гаслами, що й Крим. Ці маленькі стрибки були пробними камінцями, які перевіряли терпіння Англії та Франції. Ті не втручалися, і Гітлер ішов далі. До речі, на цьому етапі Вермахт кратно програвав за кількістю та якістю навіть одній французькій армії. За бажання Париж сам міг закінчити вольності Гітлера, не зазнавши при цьому істотних втрат. Але нічого подібного не було зроблено, і це послужило сигналом до подальших дій.

Увесь цей час Британія вела пусті та безперспективні переговори з совком щодо приборкання Німеччини. Насправді в цих переговорах не було сенсу, бо у сторін не тільки не збігалися інтереси, а навіть погляди на події були абсолютно різними. Сталіну було зрозуміло те, що робить Гітлер, і не зрозумілі неовікторіанські маневри Англії. Як і слід було очікувати, крапку в цій тягомотині було поставлено відразу після Халхин-Голу. Там уперше спрацювала нова система управління військами. Результат виявився чудовим. Жуков, який прибув для керівництва операцією, почав із розстрілів, чим навіяв тваринний жах на монгольське угруповання військ, а далі ті пішли вперед уже без огляду на втрати. Коротше кажучи, стійкість самураїв здригнулася перед приреченістю совків. Це був сигнал того, що чищення дало свої результати, і тепер величезна армія отримала необхідний алгоритм управління.

Події, що відбулися слідом за Халхин-Голом, розвивалися стрімко. Дипломатичними каналами совок дав зрозуміти, що готовий укласти великий договір, суттю якого був поділ сфер впливу у світі. Тобто це був не звичайний договір про мир і дружбу, а саме про те, щоб розмежувати території, на які поширюватимуться інтереси сторін. Решта – другорядна. З самого початку було вирішено, що совок повертає собі території, що приблизно входили в царську імперію. Спочатку не йшлося про їх анексію, але Німеччина зобов’язалася не втручатися у відносини совка з державами цих територій. Це означало, що Німеччина обирала західний вектор і фактично після Польщі мала розвернутися спиною до совка, загрузнувши в рубці на західному напрямку. У свою чергу, совок обирав собі шлях через Персію до Індії.

Між іншим, знаменитий вислів Жириновського про те, що він мріє помочитися в чоботи на березі Індійського океану, – не просто фігура слова. Ті, хто має доступ до тогочасних архівів, можуть побачити якщо не самі плани вторгнення в англійські колонії в Азії, то сліди підготовки цієї операції – неодмінно. На підтвердження цієї тези слід пригадати хоча б деталі конференції в Тегерані, що відбулася пізніше, в 1943 році. На той час у Персії вже стояли совкові війська, вони ж забезпечували безпеку проведення зустрічі лідерів Англії, совка і Штатів. Якби цих планів не було, туди б у перші, найважчі місяці війни не відправили чотири армії, з 44-ї по 47-у включно.

(Далі буде)