Перший залп (Частина 4)

Тож одразу після поразки, завданої Японії, совок уже отримав підтвердження боєздатності своєї армії, а отже – готовності до Великої Війни. Після підписання совково-німецького договору минуло кілька днів, за які остаточно не висохло чорнило на підписах Молотова та Ріббентропа, а вже почалося те, до чого обидві країни так довго готувалися. При цьому узгоджений сторонами поділ Польщі пішов за планом Сталіна. Він вирішив скористатися перевіреним принципом Марка Аврелія, який казав: «Хто перший встав – того й тапки». Німеччина вторглася в Польщу 1 вересня 1939 року і отримала оголошення війни з боку Англії та Франції. Совок зробив те саме 17 вересня і не отримав навіть осуду. Це не тому, що хтось повірив у благородну місію порятунку єдинокровних одноплемінників, а просто оголошення війни ще одній, до зубів озброєній величезній країні було не за фен-шуєм.

Як показали подальші події, зі звільненої Західної України та Білорусі, а також Балтії, «звільнених» одноплемінників хвацько пакували у столипінські вагони і відправляли в сонячний Магадан і на курорти Колими. Щоправда, досить значну частину одноплемінників пускали у розхід прямо на місці, без далеких транспортних операцій.

Але стратегічно конфігурація Європи змінилася істотно, і Сталін виявився володарем золотої акції. Від його позиції залежав рисунок подальших подій. Відразу після закріплення на нових західних кордонах РСЧА приступила до реалізації плану «звільнення» Фінляндії від фінів. І тут криється загадка, яка, можливо, вплинула на перебіг подальших подій. Об’єктивно совок мав тотальну, жахливу перевагу над фінською армією. В принципі, захоплення Фінляндії мало пройти досить швидко, але цього не сталося. Війська в лоб атакували фінські укріпрайони і клали під кулемети просто тисячі бійців. З одного боку, щось подібне ми спостерігали і згодом, але в той момент над совком не висів тягар можливої поразки, а резервів було стільки, що Фінляндію можна було винести в океан разом із білками, ялинками та оленями. Проте РСЧА показувала зразкову тупість і бездарність. Нам здається, що ця операція мала дві цілі. Перша – привчити армію виконувати будь-які, навіть найтупіші накази, навіть якщо вони призводять до масової загибелі особового складу. Друга – показати Німеччині, що їй не слід боятися ставати спиною до совка та сміливо йти на захід.

Гітлер, хоч і приховав образу за кидок у Польщі і фактично одноосібну відповідальність за Польщу, таки вирішив показати Сталіну, що діє згідно з затвердженим планом, і вторгся у Францію. Є документальні підтвердження того, що сам Гітлер і найвищі чини Генштабу Вермахту були шоковані бездарністю проведення фінської кампанії, показавши зразкову операцію з розгрому французької армії шляхом застосування глибоких маневрів в обхід укріплених районів. За іронією долі, розгром французької армії Німеччина закінчила 22 червня 1940 року.

Нам здається, що цей місяць війни Німеччини проти Франції був ідеальним часом для того плану, який Сталін виношував із самого початку. В цей момент совковим військам протистояв абсолютний мінімум сил Вермахту. Ще у червні 1940 року Німеччина могла отримати другий фронт. Совкові пропагандисти сходять піною, педалюючи власні вигадки про другий фронт, який відкрили союзники. Вони відраховують його початок від висадки союзних військ у Нормандії, зовсім забувши хоча б їхню висадку в Африці ще в 1942 році, а згодом – і в Італії в 1943 році, куди, до речі, було перекинуто з Курської дуги танкові дивізії СС. Але справа навіть не в цьому, а в тому, що у травні 1941 року совок теж не відкрив другого фронту і спостерігав за подіями спокійно і байдуже. То чому ж союзники мали бігти попереду паровоза? З чого б це?

Власне, щось подібне вже почалося рівно через кілька днів після закінчення Західної кампанії Вермахту. Можливо, Генштаб РСЧА прогнозував більш тривалу і кровопролитну операцію Німеччини у Франції, а удару треба було завдати в найбільш невідповідний для Берліна момент. Але німці впоралися напрочуд швидко, і довелося обмежитися операцією в Бессарабії. Але це вже був серйозний дзвінок Гітлеру, бо совок наблизився до єдиного родовища нафти в Румунії – союзниці Німеччині. Берлін відпрацював задню і вмовив румунів віддати Бессарабію з обіцянкою скоро її повернути. З цього моменту Генштаб німецької армії вже почав працювати над планом «Барбаросса». У нього, зокрема, було вкладено дані, отримані за підсумками совково-фінської війни. Якщо це була свого роду «показуха» для Берліна, то настільки майстерна, що генштабісти навіть знехтували класичною формулою співвідношення кількості військ атакувальної та оборонної сторін.

У свою чергу, Гітлер почав власну «показуху», яка мала переконати Сталіна в тому, що наступною метою Німеччини є Англія. Є викладки про можливості німецького флоту, який мав перевозити на Альбіон частини Вермахту, і його втрати від англійського флоту, який мав перевагу за всіма параметрами. Якби Німеччина влізла на Острови, вона була б приречена. Але навіть концентрація сил Вермахту біля Ла-Маншу давала совку можливість почати військові дії проти Німеччини, бо сил і засобів для цього було достатньо.

Сам Сталін 5 травня 1941 року, виступаючи перед випускниками військових академій, чітко розставив пріоритети на найближчу перспективу. Він зазначив, що відтепер РСЧА припиняє дію оборонної доктрини, переходячи до доктрини наступальної. Він особливо підкреслив, що вже завершено переозброєння військ новітньою зброєю і технікою, і, найголовніше, він вказав на найближчого противника – Німеччину, давши невтішну характеристику Вермахту.

Тобто до літа 1941 року обидві сторони були готові і прагнули початку Великої Війни. Кожна зі сторін вважала, що має достатньо сил і засобів, щоб починати саме епічну битву за світове панування, і була впевнена у власній перемозі. Ба більше, кожна зі сторін намагалася вибудувати свої дії таким чином, щоб вони мали найбільш схвальний вигляд для історії.

Зокрема, совок (як і нинішня росія) дотримувався легенди про «визвольний похід». Для цього потрібно показати себе жертвою агресії. Так зробила Німеччина з Гляйвіцьким інцидентом у Польщі, так і сам совок вчинив із Майнільським інцидентом у Фінляндії. Совок хотів зафіксувати перший постріл з боку Німеччини, після чого розпочати «визвольний похід», а Німеччина обґрунтувала свої дії вже скоєними совком агресивними діями.

Тож совок отримав перший залп Німеччини, однак той виявився не таким, на який розраховував Сталін, але, зрештою, і не таким, яким його уявляв Гітлер. Подальші події пішли зовсім за іншими планами, і все закінчилося зовсім не так, як це уявляли обидва агресори. Відтоді минуло три чверті століття, але один із тих персонажів відродився і, обтрушуючи нафталін, вирішив пройти цей шлях ще раз. Історія його нічого не навчила.