Уперше опубліковано: 02.05.2017
Авторка перекладу: Світлана
Замість передмови
Побєдобєсіє – наріжний камінь нинішньої московської квазіідеології. Якщо його вийняти зі смердючої туші недоімперії, вона й розвалиться. Але як відомо, те, що одного разу почалося, колись закінчиться, над чим зараз і працюють ЗСУ. І тут ми пропонуємо серію статей, які начебто підпорядковані одній темі, та й писалися одна за одною, але все-таки являють собою різні блоки. Тут ми їх об’єднали в одну повість, для якої обрали найкращу назву і вперше пропонуємо в перекладі українською мовою.
ПРОЛОГ
«Дивак приїхав до маленького провінційного містечка у справах. Вийшов із поїзда й пішов у центр. Там він побачив дику картину. Центральною вулицею рухається жалобна процесія, а довкола радісні люди вітають одне одного, щось святково випивають і навіть співають веселі пісні. Не вірячи своїм очам, дивак вирішив уточнити у місцевих жителів, що тут відбувається. На його запитання відповів усміхнений чоловік:
– Та ж суддю ховають!
Приїжджий уточнив:
– Невже він був такий поганий?
Місцевий із докором глянув на нього й відповів:
– Це ти не був тут тиждень тому. Прокурора тричі на «біс» закопували!»
Старий совковий анекдот
Щось подібне відбувається 9 травня, яке називається «Днем перемоги». Цей казус є вичерпним описом совка, наскрізь фальшивого та брехливого явища. Найчастіше там і в сучасній росії займаються підробкою суті явищ. Наприклад, там повністю заперечують кілька хвиль голодомору, які влаштувала совкова влада. Мільйони жертв нікому не цікаві, і там вважають, що вони самі винні, бо саботували роботу в колгоспах. Мільйони! Або зіставна кількість людей, які згинули під час нескінченних репресій. Цих закатованих і пошматованих людей теж звинувачують у тому, що вони самі винні, бо були німецькими, японськими, польськими та англійськими шпигунами. Зважаючи на те що в рф почали продавати формений одяг НКВС, то там зараз живуть виключно онуки вертухаїв і катів, що знищили море народу. Вони не те що не сприймають загибелі такої величезної кількості людей просто тому, що комуністи так вирішили, – вони пишаються цим.
Така дикість більше ні в кого, крім них, у голові не вкладається. Але це – перевернутий зміст певного історичного явища. Що ж до майбутнього дня перемоги, то тут фальшивий не тільки зміст, а й форма.
Почнемо з того, що повна назва цього свята виглядає так: «День перемоги у Великій Вітчизняній війні». Насправді йдеться про капітуляцію Німеччини, бо це був епізод справжнього і більшого явища – Другої світової війни. Почалася вона 1 вересня 1939 і закінчилася 2 вересня 1945 року. Вичленувати з неї шматок і назвати окремою війною додумався лише совок. Для решти світу немає жодної великої і тим більше – вітчизняної війни. Про яку вітчизняну війну можна говорити, якщо близько мільйона громадян совка офіційно пішло служити в армію та інші силові структури Німеччини? Це ще не враховуються люди, які працювали в цивільних структурах, і найцікавіше – переважна більшість цих осіб були росіянами. Якщо йти за логікою нинішньої москви, це була громадянська війна, а ніяк не вітчизняна. Великою вона теж не була, скоріше – ганебною і, як ми з’ясували вище, це була інша війна – світова. Тож кожне слово назви цього «свята» – брехня.
До речі, саме свято з цього приводу чітко підпадає під зміст наведеного вище анекдоту. Втративши 30–40 мільйонів людей, будь-яка країна відзначила б цю подію виключно скорботою. Це все одно, що влаштовувати свято в день смерті своїх батьків. Але повернімося до цифр у назві свята.
Якщо вже йдеться про капітуляцію Німеччини, то треба пам’ятати важливу річ. Цю саму капітуляцію Сталін призначив на 1 травня – ще одне совкове свято. Це – поширена практика, коли воєначальники намагалися прив’язати вдалу операцію до дня народження вождя та вчителя або ще до одного свята – дня революції. До цього дня, наприклад, було прив’язано визволення Києва. Щоб вписатися в дату, занапастили жахливу кількість особового складу. Щодо цих втрат гордість росіян – Жуков – зауважив: «Навіщо (матюками) озброювати цих хохлів? Чим більше у Дніпрі потопимо, тим менше доведеться до Сибіру засилати». І тонули. Тисячами. Між іншим, саме під час проведення київської операції було застосовано сили відновлених ПДВ. Повітряний десант було викинуто настільки безглуздо, що більшу його частину було знищено ще в повітрі, а решту – добито на землі. Жодного плацдарму вони не захопили і не втримали. Наступ довелося проводити в іншому місці. Тож десантники, як і флот, так і не показали себе за всю довгу війну.
Так от, до першого травня не вдалося добитися капітуляції, а ось другого – капітуляцію підписали, тільки не з совками, а з союзниками. Через протести совкової сторони підписання капітуляції провели на «біс», куди вже підтяглися совки та французи.
Можна уявити подив делегації поваленої Німеччини, коли їм повідомили, що капітуляцію треба перепідписати для росіян. Але коли вони увійшли до зали і побачили разом із росіянами ще й французів, глава німецької делегації фельдмаршал Кейтель заявив приблизно таке: «А що? Французам ми теж програли?»
Коротше кажучи, совок примудрився навіть із цього заходу влаштувати балаган. Але це ще не все. Коли всі підписи було поставлено під новим текстом капітуляції, ще було восьме травня 1945 року. Саме цього дня весь адекватний світ згадує про жертви цієї війни. Тільки совок вирішив зробити із цього свято, і не восьмого травня, а дев’ятого – начебто тому, що в москві тоді було вже дев’яте травня.
У цьому сенсі дуже цікаво було б подивитися, як фіксується народження чи смерть росіянина в Хабаровську. Наприклад, він вирішив випити боярки чи склоочисника о 5 годині ранку 9 травня за місцевим часом і відразу вирушив у світ вічних днів перемог. От коли запишуть дату його смерті? Напевно, 9 травня, але ж у москві ще 8 травня! Як із цим бути? Коротше кажучи, росіяни примудрилися навіть фальшиві цифри підставити. І що там відбувається? Вони відзначають не свято, не перемоги, не великої, не вітчизняної, але війни, яка не закінчилася 9 травня, а капітуляцію Німеччини (формальний привід) підписано теж не 9 травня! Тобто це подія, зліплена дебілами, проголошена дебілами для дебілів, які пишаються власною винятковою дебільністю.
(Далі буде)