І третій факт – про українські написи на тому, що нас оточує. На мою особисту думку, Святослав Літинський зробив для утвердження української мови стільки, що цього б вистачило на кілька урядів. І вже стала звичною українська мова в написах на імпортній техніці та в інструкціях до неї. Однак переконати світового виробника техніки (і не одного) в тому, що товари для України повинні маркуватися українською мовою, увігнати його у витрати на переклад і додатковий друк, подолати його подив, що російської мови недостатньо і що Україна – це не росія, – це, на мою думку, хай і вузькоспрямоване, але завдяки зусиллям пана Святослава – масштабне утвердження України та її незалежності на світовому ринку.

Але поряд із цим беззаперечно позитивним фактом є дві деталі, які начебто здаються дрібницями, та, напевно, не менш важливі, ніж напис українською мовою на пральній машині чи українська розкладка на клавіатурі. Запрошую вас до роздумів і власних спостережень, шановні читачі.

Отже, моя мікрохвильовка має повністю українське оформлення: написи на дверцятах пічки, інструкція з книгою рецептів – усе українською. Але ось читаємо рецепти. В них наведено страви кількох кухонь. І першим подано розділ «Національний кухар». Страви з цього розділу можна обрати, натиснувши на ось таку кнопку:

Запитання номер один: якої національності цей кухар? Чи не здається вам, що ця піктограма позначає храм Василія Блаженного в москві? А набір страв у цьому розділі – це вам не різото, рататуй чи плов. Наведу перелік повністю – практично виходить конкурс «Вгадай країну»: борщ; м’ясна солянка; картопля в мундирі; курячий шашлик; шашлик із сьомги; пельмені; бефстроганов; кулеб’яка із сьомгою; картопляні чипси; гречана каша; щі; юшка; розтягай з рибою; м’ясний гуляш.

Запитання номер два. А якою б мала бути піктограма на позначення України? І чи є така піктограма взагалі? У цій інструкції до мікрохвильової печі Францію позначено Ейфелевою вежею, Італію – Пізанською вежею, східну кухню – силуетом східної культової споруди:

Тож для мене запитання про піктограму України поки що відкрите.

Я не питаю, які десять страв української національної кухні можна було б запропонувати для приготування в мікрохвильовій печі, бо, починаючи з уже вказаного в цьому переліку борщу, таких страв можна назвати достатньо.

І, нарешті, найскладніше запитання. Хто повинен докласти зусиль, щоб в україномовній інструкції відобразити українську кухню під позначкою України? Менеджери виробника? Небайдужі споживачі-українці? Бо, з одного боку, ставити в один ряд борщ, пельмені і гуляш – це, по суті, відповідальність виробника техніки, а з іншого боку, саме такі страви ототожнюють з україномовними споживачами і їхнім «національним кухарем».

Ось такі мої складові поняття «Незалежність». Це не тільки важлива історична подія і юридичний статус країни, але й повсякденні великі й малі реалії, що її формують і зміцнюють. Цінуймо і захищаймо своє. Зі святом!

Від Svitlana

7 коментар до “Незвичний погляд. Кілька складових Незалежності (Частина 2)”
  1. Дякую! Славно, гарно, чудово, смачно! Пішов готувати борщ. Слава Україні!

  2. Пропоную піктограму “Українського кухара” – стилізовані вареник або тарілка борщу.

  3. Піктограма – тризуб, можливо, стилізований якимось чином, дизайнерам видніше. Бо тризуб, на моє переконання, асоціюється тільки з Україною.

    1. Я теж спочатку подумав тризуб, бо то дійсно тільки Україна. В ось як символ України в рецептах… Ну дуже потужню.

  4. …серпень 1993 року, строкова служба – знімаємо з поясних ременів латунні пряжки “сазвєздой”, здаємо старшині, натомість отримуємо у промасленому папері новісінькі чорні фосфатовані британського зразка – через схожість на вісімку звемо їх “8 марта”…
    Одну таку використовую досі…

  5. Гроно калини. Має відношення не стільки до державності України, скільки до її культурного коду-як і кулінарія, власне. І аж куди ближче до кулінарії, ніж архітектура чи державні символи

Коментарі закриті.