Авторка: Світлана
Якщо ви, шановні читачі, пам’ятаєте мою нещодавню статтю про назву міста Сухумі, то серед викладених у ній фактів, зокрема, могли звернути увагу на те, що незалежну Абхазію визнали лише кілька країн світу і що після здобуття незалежності країна закріпила не абхазьку назву своєї столиці, а форму, усталену в російській мові, – «Сухум». Так от, практично в той самий час, коли було опубліковано цю статтю, в одній із цих кількох країн – Науру – відбулися дві цікаві події.
Перша з них за часом – це зміна назви країни. У травні 2026 року було прийнято конституційну поправку, яка змінила англійську назву країни з Науру на Наоеро, що відповідає написанню науруанською мовою (єдиною офіційною мовою держави та рідною мовою народу цієї країни) – Repubrikin Naoero.
Країна стала відомою у світі як Науру лише тому, що її місцеву назву було складно вимовляти європейським колонізаторам, тобто це було питання зручності, а не свідомого вибору. Цей невеликий кораловий атол спочатку колонізувала Німеччина, під час Першої світової війни – Австралія, згодом він був під спільним управлінням Австралії, Нової Зеландії та Сполученого Королівства, під час Другої світової війни Науру було окуповано японськими військами та звільнено тільки 13 вересня 1945 року вже після капітуляції Японії. У 1947 році Науру став підопічною територією ООН і зрештою здобув незалежність у 1968 році.
А тепер країна офіційно повернулася до історичного найменування. Спочатку передбачалося провести загальнонаціональний референдум, однак від цієї ідеї відмовилися з огляду на те, що, за словами президента Девіда Адеанга, назва «Наоеро» ніколи не зникала з життя країни, тому що використовується у державному гербі, мові та повсякденному спілкуванні. А значення цієї зміни президент окреслив так: «Ця запропонована зміна покликана більш повно вшанувати спадщину нашої нації, нашу мову та нашу ідентичність».
Після перейменування міжнародний код країни зміниться з NRU на NRO, а жителів офіційно називатимуть деї-Наоеро замість науруанців. Організація Об’єднаних Націй отримала офіційне повідомлення про зміну назви 26 червня. На сайті ООН країну вже зазначено під новою назвою. Уряд звернувся до інших країн та міжнародних організацій із проханням визнати цю зміну. Міністерства закордонних справ Австралії та Нової Зеландії, а також посольства США і Китаю в регіоні також використовують назву «Наоеро» на своїх сайтах.
Це була подія номер один. Подія номер два має коротші історичні корені, але шлях до неї був не простим. Ось що про неї повідомили ЗМІ Грузії:
«Тихоокеанська Республіка Науру офіційно припинила дипломатичні відносини з Абхазією та Південною Осетією. Кабінет міністрів Науру прийняв рішення про розрив зв’язків з цими регіонами, про що офіційно поінформував МЗС Грузії. Рішення було прийнято 21 липня. Міністерство закордонних справ Грузії привітало цей крок і висловило готовність встановити повноцінні дипломатичні відносини з Науру».
Таким чином, незалежність Абхазії та Південної Осетії визнають уже не п’ять, а чотири країни – Росія, Венесуела, Нікарагуа та Сирія.
І ось вам трохи передісторії цієї події, шановні читачі. 14 грудня 2009 року видання The Guardian опублікувало статтю Люка Гардінга про готовність Науру визнати Абхазію та Південну Осетію в обмін на допомогу від росії в розмірі 50 мільйонів доларів (чи отримала країна ці кошти – невідомо, бо, за даними Вікіпедії, міністр закордонних справ Науру заперечував цей факт).
У цій статті цікаві не тільки наведені факти, а й те, як і хто їх подає. Отже, перше джерело – це газета «Коммерсант», звідки автор статті узяв інформацію про основну подію – зусилля росії щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії:
«За даними газети «Коммерсант», росія готується надати Науру, що перебуває у скрутному становищі, 50 мільйонів доларів (30,74 мільйона фунтів стерлінгів) гуманітарної допомоги. Натомість Науру встановить відносини з двома підтримуваними Росією територіями.
Кремль шалено намагається забезпечити міжнародне визнання обох регіонів з моменту своєї каральної війни з Грузією минулого року. Поки що лише Венесуела та Нікарагуа наслідували приклад москви, тоді як решта світу вважає бунтівні провінції територією Грузії. Навіть союзники кремля, такі як Білорусь, відмовилися.
У зростаючому відчаї росія улещувала міністра закордонних справ Науру Кірена Кеке. Минулого тижня Кеке відвідав столицю Південної Осетії, Цхінвалі (в оригіналі – Tskhinvali, тобто, як і Сухумі, – за грузинським зразком, з кінцевим І, яке досліджувалося в нашій згаданій статті. – Прим. авт.). Міністр закордонних справ росії Сергій Лавров, який зазвичай займається більш важливими питаннями, такими як ядерна програма Ірану, також запросив Кеке на переговори».
(Далі буде)