Незвичний погляд. Кілька складових Незалежності (Частина 1)

Авторка: Світлана

Сьогодні, шановні читачі, вітаючи всю нашу неповторну спільноту ЛО зі святом, хочу поділитися кількома прикладами того, що особисто я пов’язую з нашою Незалежністю. Так, погляд буде суто суб’єктивний і, можливо, справді незвичний.

Насамперед про кілька пісень, які пов’язуються в моїй свідомості з Незалежністю. Найдавніша за часом асоціація – це з піснею Аль Бано і Роміни Пауер Liberta («Свобода»). Серед безлічі романтичних пісень про кохання, щастя і красу у виконанні цього дуету ця пісня трохи спантеличує своїм текстом: перший куплет – про вечір, який спадає на плечі чоловіка, і жінку, яка його шукає, – закінчується дещо несподівано – зверненням до свободи: E nel tue nome quanta gente non tornerà – «І в твоє ім’я скільки людей не повернеться». Приспів посилює цю думку (переклад дослівний):

У Мережі мені не вдалося знайти інформації про те, що стало поштовхом для створення цієї пісні, але в наш час вона сприймається зовсім по-іншому, ніж у 1987 році, коли її було написано. Бо занадто багато людей дізналися ціну слів «не повернеться» і «плакати», а також звернення до свободи «Я житиму, щоб мати тебе».

Друга пісня, яка в мене асоціюється з Незалежністю, – це загальновідома «Ой, у лузі червона калина» у виконанні Андрія Хливнюка на Софійській площі. Цей кліп (кажуть, записаний практично на смартфон) з’явився у перші дні повномасштабної війни (27 лютого 2022 року, як вказано в описі до відео), і він дуже потужно вдарив по мізках, вибивши з них відчай і зневіру. І нехай потім критики вказували, що рядок «А ми тую червону калину підіймемо» Андрій проспівав зовсім не так, як у «канонічній» версії пісні, але цей крик до небес на слові «підіймемо» – це вже не відчай, а звільнення від нього, як криком звільняються від страхів. Не дивно, що тоді можна було почути цю пісню як рингтон телефона, причому в кількох людей одночасно.

І, нарешті, пісня, яку я відкрила для себе нещодавно (так, я знаю далеко не все), – «Повстанське танго». Цю пісню написали у 1944 році Ольга Ільків і Марта Пашківська – зв’язкові Головного командира УПА Романа Шухевича. Ользі тоді було 24 роки, і ось у такому віці вона створила рядки: «В годину тиху ти розкажи про мрію, Що каже нам віддати юність в дар…» А те, заради чого приноситься така жертва, – воля: «І крок несхитний по тріумф – чи смерть», «Чи переможем, чи згинемо за волю». Бо, перефразовуючи слова відомої пісні, це була «їхня війна».

Ця пісня полонить не тільки впевненістю в обраному шляху, а й вишуканою мелодією (це танго, на хвилинку!) і мовою, бо тут багато цікавих слів, які лише зараз повертаються у широкий вжиток, звільняючись від російських аналогів: «жага», «туга», змага», «герць», «квіт». І серед них є слово «міт», яке було певним маркером його запозичення не через російську мову, де закріпився варіант «міф»: як у слові «математика» грецьке сполучення ТН передано звуком [т], так і інші слова при запозиченні набували саме такого звучання: етер, катедра, міт, Атени.

І якщо говорити про мову як ознаку Незалежності, то три найяскравіші для мене факти такі (наводжу не за рейтингом і не за часом). Перший – це прийняття Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Попри оскарження, спротив і саботаж, цей Закон є і повинен бути системним інструментом для захисту і подальшого розвитку української мови. І якби це було не важливо, то українську мову не забороняли б стільки разів і не витісняли б її з ужитку під гаслами про «русский язык как средство общения народов Советского Союза» і «Какая разница?».

Другий факт – із розряду версій, але ймовірних. Усі чули пісню Jerry Heil «Ахрана, атмєна!». Навіть у коментарях читачі ЛО пропонували не перекладати цей рядок, настільки він є впізнаваним. І от, за дивним збігом, у супермаркетах після виходу цієї пісні наведена фраза поступово зникла. Те, що касири системно перейшли на українську мову у спілкуванні з покупцями, здається дрібницею тільки на перший погляд. Але для цієї фрази довго шукалися відповідники. Принаймні, я фіксувала такі. Касири почали казати: «Охорона, відміна!» Але «відміна» – це калька з російської мови, український відповідник – «скасування». Тож наступним кроком був варіант «Охорона, скасування!». І, нарешті, усталився найвдаліший, на мою думку, варіант – «Охорона, друга/третя… каса!» Таким чином охоронець знає, хто потребує його втручання, а не просто йде на голос касира. Щоправда, у цій фразі все-таки потрібен кличний відмінок – «охороно», але це, напевно, вже я балувана, щоб усе й одразу.

(Далі буде)