Другим джерелом інформації став московський аналітик, і його оцінка зусиль росії та позиції Науру виглядала дещо несподіваною:
«Спостерігачі припустили, що остання дипломатична ініціатива росії заслуговує на глузування. «Я не бачу в цьому сенсу», – сказав Олександр Привалов, колумніст і політичний аналітик у москві. За словами Привалова, Науру раніше брала гроші за визнання незалежності Косова і Тайваню. У липні 2002 року Науру прийняла від Китаю 130 мільйонів доларів за скасування визнання Тайваню, але знову визнала його у 2005 році, отримавши, очевидно, іншу, кращу пропозицію.
«Схоже, що політичні демарші – це свого роду бізнес у Науру. Там це звичай, трохи схожий на носіння краватки, – сказав Привалов. – Я не можу зрозуміти, що з цього отримує росія. Можливо, це для того, щоб ми виглядали більш пристойно».
Третє джерело – інший московський аналітик – вказав на явний профіт від такого визнання для Абхазії та Південної Осетії, а також назвав можливий мотив для Науру щодо визнання цих республік – спосіб рекламувати себе. Фінансової складової він не торкався, і його оцінка виглядала нейтральною.
Нарешті, автор статті наводить ще один факт без посилання на джерела: «Спроба росії купити міжнародну підтримку з цього питання не завжди закінчувалася щасливо. У жовтні москва запропонувала президенту Еквадору Рафаелю Корреа позики в розмірі 200 мільйонів доларів, коли той завітав до москви. Згодом Корреа не визнав Південну Осетію та Абхазію, а росія у відповідь не надала йому грошей».
Ось такі колізії навколо визнання цих республік у світі. І з огляду на те що я не фахівець у політології та подібних питаннях, я не формулюватиму висновків чи припущень, а наведу кілька блоків запитань для роздумів.
Перший блок – про висвітлення позиції росії. Як бачимо, газета «Коммерсант» піднімає політичну завісу та в досить іронічному тоні описує зусилля власної країни – росії. Перший із двох московських аналітиків глузує не тільки з зусиль росії, а й з Науру, виставляючи цю країну жадібною до грошей.
На мою нефахову думку, політичні хабарі – не зовсім гарна справа. Тож навіщо було газеті й аналітику з росії компрометувати свою країну, повідомляючи про такі факти, якщо, по суті, цим хабарем їхня країна купила визнання незалежності, і навіть не для себе, а взагалі для третьої сторони – Абхазії та Південної Осетії? Адже тим самим ці джерела поставили під сумнів і визнання, і незалежність! І цей сумнів може мати не тільки репутаційний (наприклад) аспект, а й юридичний – чому ні? Навіщо було, по суті, ганьбити Науру, виставляючи її жадібною до грошей, якщо вона зробила твоїй країні дуже важливу послугу? Щоб що?
І дуже цікаво звучать слова аналітика про вигоду росії від визнання цих двох республік – «щоб ми виглядали більш пристойно». А що було «непристойного» перед цим, якщо його треба перекривати ось таким кроком? Чи «більш пристойно» – це щоб росія виглядала щедрою на тлі іншої країни, чию позицію можна купити?
І другий блок запитань. Чому ці зміни в назві країни і у визнанні двох республік відбулися саме зараз? Що стало їх причиною? І чи пов’язані вони між собою? І якщо мотиви зміни назви країни пояснив її президент, то що підштовхнуло до другого з наведених кроків? Дипломатія Грузії? Привабливі пропозиції? Непорозуміння з росією? Зміна курсу країни?
Отак я зачепилася за одну літеру в назві міста Сухумі – а вона повела аж на той бік екватора. І не знаю, як ви, а я б могла й не звернути увагу на події в цій країні розміром 20 квадратних кілометрів і населенням 12 тисяч осіб. А, виявляється, там вирує своє політичне життя, і взагалі світ тісніший, ніж здається.
Тримайте наступний крок у розслідуванні. “Независимость Приднестровской Молдавской Республики (ПМР) не признана ни одним государством — членом ООН. Её суверенитет признают только два частично признанных или непризнанных образования: Республика Абхазия и Республика Южная Осетия.”Тобто Нелегітимні першого порядку визнали “ПМР”,яка стае Нелегітимной вже другого порядку! Залишилось “ПМР” визнати якийсь хутор,як “Незалежну Державу ” у своему складі….