Незвичний погляд. Про брак і шлюб (Частина 2)

Почнімо з останнього запитання. Чи могло бути таке слово в українській мові (незалежно від німецького омоніма)? У наведеному вище описі походження цього слова пояснено, що воно утворено від дієслова «брати» за допомогою суфікса -К. Фасмер із посиланням на науковців сформулював це походження так: «Они считают исходной формой праслав. *borkъ; ср. беру́, подобно знак : зна́ю». Слово «знак» є в нашій мові, його можна співвіднести і за формою, і за значенням зі словом «знати». Пошукаймо інші слова подібної конструкції. І в цьому незамінним помічником є Інверсійний словник української мови, який ми детально розглянули при дослідженні одного всесвітньо відомого прізвиська. Не перевіряючи походження кожного слова з кінцевим -АК, я впізнала слова «співак» (від «співати), «черпак» (від «черпати»), «держак» (від «держати»), «різак» (від «різати»). Як бачимо, іменник має досить конкретне значення і означає або інструмент для виконання дії, або виконавця цієї дії. Отже, у можливості утворення «не-німецького» слова «брак» сумнівів нема. Тоді пошукаймо його у словниках.

Етимологічний словник української мови, крім цитованого вище походження слова «брак¹» – «вада, відсутність», наводить ще два окремі слова «брак», тим самим показуючи їхнє різне походження і значення. Одне слово пов’язано з набором до війська (і зараз напевно, відоме не стільки споріднене «бранка», як «бранці» та «новобранці» на позначення воїнів), а інше – з деетимологізованою (тобто спрощеною і перекрученою) назвою одного з видів горобини:

Таким чином, віддієслівна форма «брак» могла означати «набір до війська»; імовірно, в інших значеннях це слово не зафіксовано.

Перевіримо наявність слова «брак» ще в одному словнику – Словнику староукраїнської мови XIV–XV століть, який ми щедро цитували при аналізі літер Г і Ґ. Цей словник може бути певним маркером, адже запозичення німецького «брак» через польське посередництво з середньонижньонімецької мови (як вказує Етимологічний словник української мови) відбулося пізніше. Російський Викисловарь наводить такі хронологічні рамки: «Русск. брак – с эпохи Петра I; браковщик уже в 1705 г.; заимств. через польск. brak – то же (с XVI в.)». Отже, у словнику XIV–XV століть «німецького» слова «брак» бути не повинно, бо воно запозичено пізніше, ніж охоплений словником період; натомість повинно бути віддієслівне слово «брак» хоча б у якомусь значенні або слово «брак» у значенні «шлюб», адже цей словник побудовано на тогочасній діловій документації, в якій могли, серед іншого, згадуватися шлюби.

Так от, у Словнику староукраїнської мови XIV–XV століть нема слова «брак» у жодному з можливих значень. А що зі «шлюбом»? І такого слова нема. Але є кілька спільнокореневих слів з початковою С (до кожного слова в дужках наведено кількість фіксацій): СЛЮБИТИ (69) «дати клятвену обітницю, поклястися»; СЛЮБИТИ СА (1) «сподобатися, полюбитися»; СЛЮБЬНЬІИ (1); СЛЮБЛЄНЇЄ (1) «клятвена обітниця»; СЛЮБОВАНЇЄ (1) «клятвена обітниця»; СЛЮБЬ (19) «1. клятвена обітниця; 2. договір»; СЛЮБОВАТИ (134) «давати клятвену обітницю, клястися». І якщо я гадала, що тут можна й зупинитися, бо ось вона, відповідь, то це виявилося трохи не так. Мене зачепило те, що в цих визначеннях нема слів на позначення подружжя, сім’ї, а передусім ідеться про клятви та обітниці. Які? А виявляється, що йдеться про клятви, договори, обітниці загалом. Наприклад, у цьому прикладі клянуться тримати мир:

Приклади вживання слова «слюб» в обох значеннях («обітниця» і «договір»):

І лише у прикметнику «слюбний» значення наближається до сучасного «шлюбу», і швидше за все, тому, що його зафіксовано у сполученні зі словом «жінка»:

А де ж любов? Наявна: *ЛЮБИМЬІИ (6) «улюблений, любимий»; ЛЮБИТИ (7) «(припадати до вподоби) полюблятися»; ЛЮБОВНЬІЙ (1) щиросердечний, щирий»; *ЛЮБОВЬ (19) 1. ласка (4). 2. бажання (1). 3. згода (1). До слова «любов» наведено також два сполучення: «узяти любов» – «вступити у дружні зв’язки»; «любов утверждати» – «зміцнювати дружні зв’язки».

(Далі буде)