Отже, маємо: слово «любити» є, слово «слюб» стосується договору загалом, слова «шлюб» і «брак» у цьому словнику (XIV–XV століття) відсутні. То звідки ж узявся «шлюб» у сучасному розумінні? Виявляється, слово «шлюб» – із початковою Ш і з сучасним значенням – прийшло з польської мови. У наведеній нижче цитаті пропоную звернути увагу на спільнокореневі слова (їх таки чимало) і на вказане XVIII століття: по суті, слово «слюб» («клятва, обітниця») витіснилося польським варіантом з іншою початковою літерою і з вужчим значенням («подружня обітниця»), хоча і «слюб», і «любити», як ми побачили, існували у староукраїнській мові:
На зображенні вгорі цієї частини – кадр із відеоролика в Мережі, де пара святкує десять років у шлюбі. Цей скріншот я зробила заради підпису під ним польською мовою, де є слово «ślub». А літера S зі штрихом над нею передає наш звук [ш]. До перших двох частин, як можна було здогадатися, додано зображення весільних тортів, які я колись побачила в Мережі.
Отакі цікаві нюанси слів «брак» і «шлюб» з’ясувалися при розгляді їхніх значень та історії. І це ще не всі запитання, за які варто «зачепитися», зокрема: 1) Якщо «шлюб» на позначення одруження став уживатися тільки у XVIII столітті, то як він називався раніше? 2) Що мав на увазі Фасмер у ще одному реченні з опису етимології слова «брак»: «Слово не является народным ни в русск., ни в укр. (Бернекер 1, 81)»?
І ще одна цікава лінія у значенні російського слова «брак» (у значенні «шлюб»). Фасмер про неї написав як про гіпотезу: «Точно так же и Гуйер (LF 40, 304), связывая это слово с греч. φέρω, лат. fero, пытается реконструировать древнее знач. «умыкание». Натомість Викисловарь розвиває цю ідею, і в мене немає історичних знань на її підтвердження: «Из ст.-слав. бракъ «женитьба», из праслав. *bьrakъ, предположительно от праслав. *bьrati «брать». Связь слова «брак» с этим глаголом подтверждается выражением «брать замуж» диалектное «браться» — «жениться», украинское «побралися» — «женились». Глагол «брати» (первоначально имевший значение «нести») в применении к женитьбе означает «схватить», «похитить». Дело в том, что основу брака у древних славян составляло похищение девушки из другого рода или племени». Хтось із вас знає про таке, шановні читачі? Чи це так відображено світогляд москалів? І звідки вони знали про давніх слов’ян, якщо вони слов’янами не були?
На мою думку, відповіддю на ці сумніви може бути наведення українського слова «побралися» на підтвердження походження їхнього «браку» від слова «брати». Адже якщо у сполученні «взяв собі за дружину» ще можна припустити можливість саме викрадення дівчини для шлюбу з нею, то, зворотне дієслово «побратися» (з кінцевим -СЯ) передає взаємну рівноправну дію: «побралися Василь і Галина» – хто тут кого «викрадав»?
Тут є ще один цікавий нюанс. У нас є не тільки слово «побратися», а й вираз «брати шлюб», тобто мовну традицію можна простежити ще він первинного слова «брати». У російській мові в брак «вступають». Зараз також використовують сполучення «сочетать/ся браком». На мою не зовсім серйозну думку, цим сполученням прагнуть приглушити іронію конструкції «вступать в…» (бо вступають у ла*но). В українській мові сполучення «вступити в…» теж має кумедний відтінок, а про серйозний вступ кажуть з іншим прийменником «вступити до (університету)».
Отака історія на сьогодні. І якщо озирнутися на початок статті, то чи можна було очікувати стільки цікавих несподіванок від звичної пари слів «брак» і «шлюб»?
Дякую, шановна Світлано, за вашу нову розвідку щодо браку та шлюбу.
Як я зрозумів, наша мова настільки рухома, що нові словоформи виникають постійно, плутаючи мовознавців. 🙂
Та ніби зрозуміло – у кацапів “брак” – “брать”, забрати, відібрати, взяти силою. У нас – “шлюб”, “злюб” – побратись із любов’ю, рівноправно.
Цікавим є звучання слова яке означає шлюб в словенській мові – poroka, se poročiti (порока, се порочіті), а от в хорватській мові це знову ж таки brak, при цьому в хорватів наречений і наречена zaručnik i zaručnica, а словенці кажуть ženin i nevesta. Слов’янські мови справді цікаві, а словенська взагалі дуже наближена до старослов’янської своїми zelo і otrok (відповідно: дуже і дитина). Я в Словенії вже три роки і реально кайфую від словенської мови, яка залишилася дуже слов’янською незважаючи на італійський, австрійський і угорський вплив…..
Дякую.
Обов’язково слід знати.
Як завжди вдячність за дослідження та кропітку працю. На початку допису пані Світлана згадала болгарське походження “брак” Наразі додав би до роздумів: якщо прийняти, що:
1. базою для так званої “россійської” мови стала не слов’янська, а “церковно-слов’янська” тобто обрядова мова;
2. база “церковно-слов’янської”, це зроблені давньоболгарською переклади з грецьких текстів.
То не варто шукати інших джерел. Бо в болгарській є і “сноха”, і “супруг” та “супруга” і багато чого ще 😉
а булгари по суті тюрки-огузи – вони цілком могли викрадати нєвєст 😉
на додаток до двох використань вже висвітлених авторкою можна додати брак часу )
Ну, гіпотеза про те, що “брак” від слова “брати”, добре корелює з гіпотезою о том, що “невіста” – від “не відати”, тобто вкрадена дівчина. И слово це дуже старе, тому що є во усіх слов’янських мовах.
Чи це значить, що слов’яни насправді переважно викрадали дівчин заради шлюбу? Ну, щось таке досі практикують – моя бабця таке розповідала о чеченцях, коли їх депортували в Казахстан.
Але я не став би робити занадто швидких висновків. Дивиться, по-румунськи “жених” – “miro”, що походить від латинського “miles” – “воїн”. Тобто та же історія, я “кавалер” із “кінника” став “бойфрендом”. Вірогідно, щось таке могло потрапиться и з “невістою”. В решті решт, найдавніші описи життя слов’ян – це ибн Фадлан, а це вже набагато пізніше.