Ба більше, самі совково-російські джерела, хоч і не показують усієї картини, але сходяться на думці про те, що червона армія зазнала значно більших втрат як в особовому складі, так і в техніці, і що німцям вдалося відійти організовано, без котлів та проваленої лінії фронту. То чому ж вони за тих самих умов програли Курськ, а совки виграли? Це прямо вказує на підтасовування у фундаментальних принципах. «Противник завжди програє, а ми завжди перемагаємо», навіть коли є зворотні приклади, як Бородіно.
А другий момент, про який там не заведено згадувати, – це причина, через яку Вермахт відмовився від наступу і так і не обвалив совковий фронт, хоча й був близький до цього. Не скажуть тому, що це було літо 1943 року, а совкам розповідали, що другий фронт союзники відкрили лише у 1944 році, тим самим принижуючи їхній внесок у перемогу над Німеччиною. Насправді союзникам не потрібно було взагалі нічого відкривати. Британія воювала одним і єдиним фронтом з Німеччиною ще з осені 1939 року, коли совок був союзником із Гітлером, війська обох армій ходили урочистим маршем вулицями Бреста, а товариш Сталін вітав мсьє Гітлера з днюхою, і навпаки. Британія вела свою жорстоку війну і до 22 червня 1941 року – віч-на-віч з Німеччиною.
Якщо ж ішлося про США, то Штати з німецькими військами почали воювати ще в 1942 році, вибиваючи їх із Північної Африки. Ту саму авіабазу «Аль Ватія», навколо якої зараз у Лівії відбувається маса цікавого, якраз тоді й побудували американці, після вигнання «Африканського корпусу» з Північної Африки. Авіабазу було побудовано для авіації, яка підтримувала десантну операцію спочатку на італійський острів Сицилія, а потім – і на материкову Італію. Зауважимо: обидві великі десантні операції увінчалися успіхом, що ніяк не виходило у совків. Причому де США – і де операція!
Так от, влітку 1943 року американці висадилися в Італії та почали рух на північ. Італійська армія не палала бажанням воювати з американцями, і Гітлеру довелося терміново формувати угруповання військ для відбиття американського наступу. Ось саме тоді з-під Курська він і зняв дві танкові дивізії СС, у яких було кілька десятків новітніх танків «Тигр», щоб перекинути їх у Північну Італію, де зараз епіцентр коронавірусу.
Тобто не якусь особливу стійкість чи боже борони – якийсь сверблячий полководчий талант совкових генералів було продемонстровано під Курськом, а просто необхідність зняти ударні дивізії з напрямку головного удару змусила зупинити наступ. Якби Гітлер цього не зробив, американці через місяць уже стукали б у ворота Німеччини, а тому він не мав вибору. І знову ж таки, трапилося те саме, що й під Сталінградом: червона армія вийшла настільки пошарпаною і порваною в мотлох, що просто не мала можливості розвивати наступ далі. Тож коли вони кажуть, що вони там когось розбили, то нехай чесно розкажуть про те, хто там більше і наскільки більше залишив трупів і танків, тоді й виникне повна ясність щодо того, хто кого розбив.
До речі, про танки. Саме в ході цієї битви московити вирішили призначити найбільшу в історії танкову битву, відому як битва під Прохорівкою. Вже не станемо занурюватися в деталі того, хто там і кого розбивав і палив, а просто зауважимо, що ця битва навіть близько не була найбільшою, бо така відбулася на два роки раніше під Бродами і Луцьком, де німці розбили кілька мехкорпусів РСЧА, а загалом там брало участь танків стільки, що метушня під Прохорівкою була просто легкою перестрілкою.
(Далі буде)