Незвичний погляд. Про И та І в запозичених словах (Частина 1)

Авторка: Світлана

Приводом для сьогоднішнього допису став коментар до статті «Про знахідний відмінок множини»: «На часі вже стаття про вживання «і» та «и» у словах іншомовного походження. Я дуже часто, розгадуючи кросворди, помиляюся, де що ставити. Звісно, на мене давить багаторічний досвід рос. мови. Дуже прошу». Я серйозно ставлюся до змістовного дозвілля з двох причин. По-перше, ці заняття, навіть якщо вони іншим здаються легковажними, дають людині наснагу для серйозних справ, особливо в наш час. По-друге, напевно, ніщо так не дратує, як невгадана літера у кросворді або однісінька неправильно сплетена петля. Тому спробуймо знайти логіку у правилах і винятках, які описують вживання літер І та И у словах іншомовного походження.

Цьому питанню присвячено § 129 розділу ІІІ «Правопис слів іншомовного походження» в Українському правописі. Вже перше речення цього параграфа дає уявлення про те, наскільки різні чинники визначають правила І/И: «Залежно від позиції в слові, особливостей вимови і мовної традиції букви на позначення звука [i], зокрема і, у (ігрек), e, буквосполучення ea, ee, ie і т. ін. передаємо українськими буквами і, ї та и». Проте, крім названих тут чинників (позиції у слові, вимови і традиції), для себе я бачу ще принаймні кілька, які варто враховувати. Отже, почнімо.

1. Перший із наведених у Правописі чинників – позиція у слові – працює майже без винятків: на початку та в кінці запозиченого слова пишемо І. Приклади з Правопису: «На початку слова: ідея, інструкція. Після приголосних у кінці слова: візаві, віскі, журі». Винятки? Літерою И починаємо написання елемента Ин в імені відомого лідера, і, напевно, інші імена, які приходять із мов, де звук [и] вживається на початку слова, писатимуться з початковою И. Щодо кінця слова, то можна помітити, що наведені слова не відмінюються: наприклад, прізвище Сальєрі пишемо з І (як журі), а гори Кордильєри – з И, як звичайний відмінюваний іменник множини (за зразком чари – чар або кавалери – кавалерів, у родовому відмінку є варіанти).

2. Ще одне правило з мінімумом винятків – це передостання И/І, яка стоїть перед голосною або Й. Тут пишемо І без варіантів. Перед О: патіо, лобіо, адажіо. Перед Й: радій, Меркурій. Перед Я: Франція, манія. Мені якось не спадають на думку слова з кінцевим ІА, і причина, скоріше за все, полягає в тому, що у процесі запозичення ці слова пристосувалися до звукових норм української мови, одна з яких – це усування збігу голосних. Для цього вживаються варіанти прийменників (таку функцію В і У я спробувала описати трохи раніше) або між такими голосними з’являється приголосний [й], отже, те, що пишеться як Serbia, Italia, передається з кінцевим -ІЯ: Сербія, Італія.

Невеликий відступ. Правило усунення збігу голосних досить вагоме для української мови, бо спрямовано на полегшення вимови слів. Проте ми пишемо: спеція, потенція, але спеціальний, потенціал, хоча за походженням це, імовірно, спільнокореневі слова. На їх написання, швидше за все, вплинув інший чинник, який, серед інших чинників, сформував «мовну традицію», – уподібнення до російської мови, де всередині слова пишеться -ИА, а в кінці – -ИЯ. Там, де вплив мови «міжнаціонального єднання» не діє, частіше пишеться -ІЯ. Перша сфера – це релігійна тематика, де до слова «парафія» є спільнокореневе «парафіяльний» (і це не єдиний приклад, далі буде). Друга сфера – це українська мова за кордоном, де українці зберегли ІЯ і у вимові, і на письмі. Тому написання на зразок «спеціяльний» є цілком логічним з погляду законів саме нашої мови і так само послідовно діє щодо літери Е: сполучення -ІЕ- при запозиченні частіше за все замінюється на -ІЄ- (зі звуком [й] між голосними): аудієнція, рієлтор. Водночас сполучення -ІО- та -ІУ- передаються без змін: соціологія, фіолетовий; радіус, тріумф.

3. Найбільший перелік правил та винятків стосується написання І/И всередині слова. Перше з таких правил ми зачепили у відступі до попереднього правила: всередині слова перед голосними та Й пишемо І: геніальний, раціон, партійний, клієнт. Для мене було певним викликом написання слова «тріангуляція», бо воно досить нове, а «тригонометрія» засіла в пам’яті ще зі школи. Але тут працює саме це правило – І пишеться перед голосними та Й. 

(Далі буде)