Авторка: Світлана
Зведення наших Сил оборони про атаки на ворожі військові цілі зробили практично повсякденним слово, яке раніше ми, напевно, вживали набагато рідше. Це слово «уразити» і похідні від нього – «ураження» (іменник), «уражено, уражений» (дієприкметник).
Написання цього слова фокусує на собі кілька аспектів співвідношення В і У в українській мові.
Ці дві літери можуть бути самостійними словами – прийменниками. Вони є взаємозамінними для забезпечення милозвучності мови. Бо милозвучність – це насамперед чіткі мовні закони. Один із них – легкість вимови слів та їх сполучень. Ми не робимо паузи між словами, коли вимовляємо фразу, тому збіг кількох приголосних або кількох голосних звуків ускладнює вимову, і саме для уникнення таких збігів обираються або У, або В.
Перевірте себе: у наведених фразах хочеться вжити У чи В? Десь == ближньому лісі; їдемо ==вагоні; загубивсь == спогадах; вдивлявся == очі; на столі == хаті. Правила вживання У/В можна пояснювати переліком прикладів, а можна покластися на зручність вимови: якщо забагато приголосних, між ними краще поставити У; якщо збігаються дві чи більше голосних – між ними легше вимовити В. Дрібніші випадки також загалом спираються на цей принцип.
У Словнику української мови ці два прийменники подано як повністю взаємозамінні за значенням, тобто У тлумачиться через В, а також має кілька варіантів – УВ та УВІ – теж для милозвучності (У2 (В), рідко УВ, УВІ див. в2), а в описі 34 значень прийменника В нема уточнень на зразок «тільки В» або «тільки У». У російській мові така відмінність є принаймні у двох випадках.
Перший із них у Словнику української мови теж подається до прийменника В, але з позначкою «застаріле»: 5. з род. в., заст. Уживається при означенні предмета, поблизу, біля якого відбувається дія або хто-, що-небудь перебуває. Два брати, грізні ісполини ..стояли у ворот (Котл., I, 1952, 238). У російській мові це просторове відношення «щось біля чогось» передається прийменником У, причому без чергування з В. Але в українській мові в цьому значенні вживаються прийменники «біля», «коло», «поблизу». Приклади з пісень: «Біля млина калина, біля ставу верба» (Юрій Рибчинський); «Коло мого двору три тополі, коло твого двору – три верби» (М. Глущенко). Отже, відому пісню про місто «у Черного моря» дослівно перекласти не вийде.
Другий випадок стосується іншого значення прийменника В, і відмінність полягає в тому, що в російській мові в цьому значенні вживається тільки У, а в українській – і У, і В: 4. з род. в. Уживається при вказівці на кого-небудь, в межах проживання, перебування чи діяльності якого (яких) відбувається дія. Останніми днями у нас погана погода (Коцюб., III, 1956, 433); // Уживається при вказівці на господаря місця, приміщення, де відбувається дія. Коли у Маринки збирались сусідки на посиденьки, діти йшли до кухні (Гжицький, У світ.., 1960, 90); // Уживається при вказівці на автора, про твори якого йде мова. У Івана Франка – мотив сили духу проходить геть через усю його творчість (Тич., III, 1957, 164).
У всіх наведених прикладах ужито прийменник У, але з тим самим значенням і без особливих обмежень (крім вимови) можна вжити і В. Порівняймо приклади з пісень, де вибір У чи В диктується ритмом. У пісні Володимира Івасюка на слова Юрія Рибчинського: «У тебе любов — одна. У мене любов — одна». Те саме сполучення «у тебе» в народній пісні: «Катерино, серце моє, В тебе личко рум’янеє». А ось один із плакатів про нашу біологічну зброю з конструкцією «в мене»:
Ситуація з префіксами (або початковими літерами) У- і В- дещо складніша. Якщо зміна літер не впливає на зміну значення, тоді У- і В- можуть бути взаємозамінні: «упродовж – впродовж», «вгорі – угорі». У поетичному вживанні можна зустріти навіть варіант «Вкраїна». Так, у «Заповіті» Шевченка вжито «на Вкраїні милій», а в іншому вірші – «в Україну ідіть, діти». Чергування «у/в» закріпилося в написанні прізвищ (наприклад, Удовенко та Вдовиченко), і тут (як і в інших офіційно закріплених назвах чи термінах) взаємозаміна першої літери неможлива, на відміну від уживання загальної назви «вдова/удова». Втім, у багатьох словах написання з У або з В є усталеним (як влада, властивість, Врубель, увага, указ, умова), хоча спільнокореневі з ними слова можуть так само мати варіанти: умовляти – вмовляти, указувати – вказувати тощо. Милозвучність у дії!
Нарешті, в деяких словах взаємозаміна «у/в» неможлива, бо вона веде до зміни значення слова. Таких слів небагато: вправа – управа; вклад – уклад; вдача – удача; вступ – уступ.
Повернімося до слова «уразити». Словник української мови наводить «вразити» і «уразити» як взаємозамінні варіанти, кожен із яких може вживатися у двох різних значеннях, але пріоритет цих значень різний. Перевіряємо (приклади я пропускаю, сподіваючись на те, що слова в цих значеннях добре відомі).
ВРАЖАТИ 1 (УРАЖАТИ), ВРАЗИТИ (УРАЗИТИ) 1. Викликати почуття подиву, захоплення тощо; дивувати. 2. Завдавати душевного болю, жалю. ВРАЖАТИ 2 див. уражати 1.
Отже, для слова «вражати1» значення сформульовано, для «вражати2» дано переадресацію до слова «уражати1». Це, означає, що попри фонетичні варіанти, наведені в дужках, значення «вражати2» повинно передаватися насамперед варіантом «уражати1». А ось і тлумачення цього слова:
УРАЖАТИ1 (ВРАЖАТИ), УРАЗИТИ (ВРАЗИТИ). 1. Ранити або убивати. // Влучивши, пошкоджувати що-небудь. // Торкатися рани, ушкодженого місця, завдаючи болю, нового пошкодження. 2. Порушувати життєдіяльність, нормальний стан організму, його частин, органів і т. ін. (про хвороби). // Пошкоджувати сільськогосподарські культури та інші рослини, викликаючи у них хворобливі зміни, паразитуючи на них (про хвороби, шкідники). УРАЖАТИ2 див. вражати1.
Таким чином, там, де ми хочемо справити враження, здивувати, краще вживати слово з початковою літерою В – вразити. Там, де йдеться про пошкодження чи поранення, перевагу має слово з початковою літерою У – уразити.
Отака історія на сьогодні. Ми є свідками того, як розвивається мова, які обставини на це впливають, і певним чином стаємо творцями цих змін.
Не зовсім до конкретної статті, але до тематики ваших статей загалом.
1.
Словосполучення “образцово-показательный”. (Відгонить совком, зазвичай вживалося в совковому ж сенсі щодо конкретної установи/організації/покарання/etc.).
Коли я бачу відео, як ворог на нулі отримує привітання від добрих дрончиків, це також можна трактувати як “образцово-показательный” момент (адже той ворог, який ще має статус “живий та стирчу за монітором, однак сам поки не кваплюся на ссевео”, теж дивиться наші відео і бачить все наочно).
А тепер увага. Є два варіанти. “Взірцево-показовий” та “Зразково-показовий”.
Відчувається суттєва семантична різниця.
1.1. “Взірець” – це той ідеальний образ (“образцово”, еге ж?), найкращий варіант [чогось], якого бажано досягти/вжити тій людині/групі людей, котрій/котрим його демонструють. Сама структура слова “взірець”: те, на що варто дивитися (корінь – “зір”, + прихований прийменник як перша літера слова).
“ПІДСУМКОВІ СЕРЕДНІ ОЦІНКИ ВЗІРЦЕВОГО УЧНЯ” (с) – цитата з книги Дж. К. Ролінґ “Гаррі Поттер і Напівкровний Принц” (до речі, бачу ще одне цікаве дослідження на тему “і” + “та”, хоча, як на мене, тут все зрозуміло). Наводжу цю цитату, бо саме пан Малкович вперше за весь час відновлення Незалежності згадав, що таке справжній та професійний український переклад.
1.2. “Зразок” – суто практичне явище: 1) зразок чогось для виготовлення/створення чогось (зразок моделі, зразок малюнка, etc.); 2) приклад, як правильно виконувати певні дії, зазвичай демонструється від вчителя-професіонала – учневі. (І знову: “приклад” – в російській мові від нього походить слово “прикладнОй”, тобто практичне явище задля життєвого використання. І тут вони вкрали?? А ще російський “приклАд” (з іншим наголосом) – то справді для росіян практичне та повсякденне явище: “Ща прикладом по зубам получишь”. Хоча це насправді деталь зброї, яку ПРИКЛАДАЮТЬ до плеча, тобто це знов-таки – прИклад життєво-практичного використання певного об’єкта.)
2.
Ще в 2000-ті роки підсвідомо звернув увагу на певну розбіжність у шкільних підручниках з алгебри та геометрії (вони вже тоді мали гарний мовний виклад та структуру (див. тоненькі підручники Г. Янченко), однак до літератури цей професіоналізм дійшов пізніше, якраз із паном Малковичем): “Рисунок” та “Малюнок”. Скорочення: “Рис. 1” та “Мал. 1”, і їх співвідношення було 50/50. Чим це пояснюється? Не знаю, я не лінгвіст, але… чому??
І знов момент: українські “прИклади” (тобто шкільні вправи перших 4 класів на прості 4 арифметичні дії) та російські “прімЄри”. Тобто наше слово – це те, що гарантовано можна застосувати, а російське – це тимчасове “ну прімєряй, авось не взарвьотся”, чи як???
Не знаю, як ви це бачите (і чи взагалі вартий мій коментар уваги), але це нагадує мені порівняння “масло, олія, мастило” (укр.) – “масло, масло, масло” (рос.). Приховані глибини, котрі варто згадати та дослідити.
Рисунок — це зображення, виконане рисками, як креслення, а малюнок — це зображення, виконане як пензлем. Відповідно, в підручниках з алгебри та геометрії частіше рисунки.
> “масло, олія, мастило” (укр.) – “масло, масло, масло” (рос.).
“масло, олія, мастило, олива” (укр.) – “масло, масло, смазка, масло”. (рос.).
“Відгонить совком” – дуже. і персонально мені наче й не траплялося. “взірцевий” та “зразковий” окремо – так. може цей совковий канцеляризм і не має прямого перекладу?
Угу, це вже не слово, а ідіома, один з видів культурних маркерів. Тут теж є над чим працювати. А є й інші культурні маркери — асоціації з фільмами, піснями, анекдотами тощо. І там теж є над чим працювати.
ще меми та смішні картинки з мережі. ну то для молодшої аудиторії актуально.
Вірною є дружина, відповідь – правильна 🙂
Уразити і вразити це два різні за сенсом слова, і тут мова не про чергування в/у. Наприклад:
“Пацієнт помер від ураження електрострумом, і це справило незабутнє враження на лікаря”