Так, сьогодні ЗМІ пишуть про те, що як покарання союзникам Тромб оголосив про виведення частини своїх військ із низки європейських країн. Тут ми не станемо міркувати про те, що досить складно знайти союзників і дуже легко їх втратити, а тим більше через власну дурість і самозакоханість. У цьому випадку важливе те, чому це робиться. Міністр війни США Гегсет із властивою йому безмірною та блискучою тупістю заявив ЗМІ, що це «за Іран». Тобто за те, що союзники не підтримали їхню війну в Ірані.
Знову ж таки, тут залишимо за дужками, що НАТО – це оборонний союз, і власне союзницькі зобов’язання виникають при нападі якоїсь зовнішньої країни на учасника НАТО. Саме тоді починає функціонувати механізм колективної оборони. А тут Штати самі розв’язали війну і на них ніхто не нападав. Мало того, ця війна могла для США не починатися взагалі або закінчитися будь-якої миті, щойно Додіку це набридне. Тож пред’являти це союзникам – вершина дурості. Але знову ж таки, мова не про це, а про те, що ні Додік, ні Гегсет, ні весь той спецвідлов не знають навіть власної історії.
Тут слід згадати відносно нещодавні події, а саме Фолклендську війну 1982 року, що почалася після того, як Аргентина висадила свої війська на острови та оголосила їх своєю територією. Тут ми не будемо занурюватися в історію цієї локації, а просто зазначимо, що на той момент це була британська територія і на островах перебували піддані Її величності. І так сталося, що в ті часи уряд Британії очолювала Маргарет Тетчер, яка дає фору цілій роті таких Тромбів, які зараз будують бальний зал.
Незважаючи на те що Аргентина розташована на відстані 217 миль від островів, а Велика Британія – за вісім тисяч миль від них, Тетчер віддала наказ відбити острови силою. Сказано – зроблено. До островів пішло військово-морське угруповання, що складалося з двох авіаносців HMS Hermes і HMS Invincible, а також 23 есмінців та фрегатів, восьми підводних човнів та відповідної кількості суден забезпечення. Тобто це було все, що могло оперувати на такій відстані від своїх баз. Зрозуміло, що Аргентина була поряд і мала у своєму розпорядженні всі ресурси, які могла забезпечити країна.
Так от, у цьому розкладі Британія попросила у США про союзницьку допомогу, бо логістичне плече в американців було набагато коротшим. Але Штати вирішили всидіти на двох стільцях і допомагали союзнику супутниковими знімками й даними радіоперехоплень. На тому – все. І треба зауважити, що у нинішній бійці союзники, в тому числі Велика Британія і Франція, крім обміну розвідданими, ще й брали участь у перехопленні ракет та дронів, які запускали бородаті. Тобто вони вже зробили набагато більше, ніж американці у 1982 році.
Тож оці промови, якими Тромб зараз обурено сипле праворуч і ліворуч, можуть мати місце лише тому, що він гадки не має про історію своєї країни. Ну, а що стосується тієї війни, то британські збройні сили мали чітко поставлені реалістичні завдання. Військові розробили адекватні плани, і військові дії, які тривали десять тижнів, виявилися цілком успішними, що називається, «в один прохід». А бездарне й неосвічене цілепокладання в іранській війні вже демонструє «ефект смичка», коли Додік вчергове робить заяви про те, що взяв Куп’янськ, точніше – переміг Іран, а потім – змушений перемагати його знову.
Словом, на превеликий жаль, невігластво рулить.
> як покарання союзникам Тромб оголосив про виведення частини своїх військ із низки європейських країн.
Думаю, вивільнення частини інфраструктури, зайнятої ненадійним союзником, лише пришвидшить нарощування потужності європейськими арміями. А з урахуванням того, що європейці активно співпрацюють з Україною в питанні розробки найсучаснішої зброї, з часом дійде до того, що це не США матимуть бази в Європі, а Німеччина, Данія, Норверія, і навіть колишній колонізатор, Велика Британія, матимуть свої бази у США щоби захищати союзника.
А ще прикольніше буде, якщо це буде Японія 🙂
Це не “невіглацтво” обраних діячів,а навмисне протиставлення особистих прибутків з користю держави.Тобто якби усі ці “спецвідлови” були дурнями,то іх діі періодично шкодили би і іх майновим та політичним капіталам,але ми бачимо гру у одні ворота,гроші просто величезними сумами зникають у кишенях можновладців,а реакціі державних наглядових органів ніякой.Тобто це злочинне угрупування,яке захопило усі гілки влади та протиставляе себе народу краіни.
> а реакціі державних наглядових органів ніякой.
Так буває, коли їх теж захоплено — тобто, вони теж в долі.
> Тобто це злочинне угрупування,яке захопило усі гілки влади та протиставляе себе народу краіни.
А як сам народ це сприймає? Він же ж це обрав (причому у випадку США — вдруге). Може, він теж розраховує, що йому щось перепадатиме на цьому святі корупції? Тожі це скоріше не захоплання держави, а нова (для США, а для України — стара) суспільна угода…
Невігласи при владі, на жаль, у визнаного дотепер “світового поліцейського” стали глобальною проблемою з відповідними наслідками. У невеликих за масштабами та впливом на світові процеси країнах таке “явище” не виходить за межі локальних флуктуацій. Тут можна закинути, а як з російським нападом на Україну, оскільки це нас дуже болить. Тож пригадаймо, як інші країни сприймали цю агресію – оцінювали, скільки часу ми протримаємося з такими ж невігласами при владі. Побачивши, що ми встояли, зайняли позицію стороннього учасника, підтримуючи нас, виходячи з свого розуміння справедливості. При цьому ні за що не бажають втручатися безпосередньо у “конфлікт”, щоби не стати прямими учасниками та не порушити своє комфортне життя. А як воно сформувалося? На європейському континенті котком пройшли дві світові війни, пам’ять про них, очевидно, вже зашита на генетичному рівні. Поступово створилася законодавча база, більш-менш логічна, за дотриманням якої слідкує бюрократія, яка зі сторони виглядає надлишковою. Ймовірність збоїв такого механізму, які призвели б до ще однієї світової війни, схоже, є малою, оскільки при появі конфліктних ситуацій вони охолоджуються в тривалих бюрократичних процедурах і, зрештою, вирішуються за певний час. А там дивишся, вже меркелей з орбанами нема при владі. І важливим, визначальним чинником є те, що рішення приймаються колегіально, тобто не існує особи, яка б сама за всю Європу приймала рішення. Можливо, це і є тим запобіжником, який “виліковує” Європу від умовних нарцисів при владі. Однак тоді втрачається мобільність чи здатність швидко реагувати на зовнішні зміни. Ось з’явилося таке “збурення” як Тромб, і європейські політики не встигають реагувати на його вибрики навіть протягом дня. А щодо нашого зе – нібито знаходять важелі тиску на нього, насамперед фінансові.
І тут, знову ж таки, випливає проблема виборів і виборців, тобто, наскільки досконалими є демократичні процедури. За аналогією з резонансними явищами в електричних колах, які описують, зокрема, такими параметрами, як добротність та смуга пропускання, суспільство має ставити завдання законодавцям удосконалювати виборчі закони так, щоби через звуження “смуги пропускання” кандидатів покращувати їхню “добротність”.
> Тож пригадаймо, як інші країни сприймали цю агресію – оцінювали, скільки часу ми протримаємося з такими ж невігласами при владі.
В цьому випадку це були не просто невігласи, а активні втілювачі волі населення припинити спротив (какайя разньіца).
> При цьому ні за що не бажають втручатися безпосередньо у “конфлікт”, щоби не стати прямими учасниками
І правильно роблять, бо ми так і не набичилися відмовитися від своєї корупції, розбудувати в себе верховенство права, і стати їхнім офіційним союзником, щоби в них виникли офіційні союзні зобов’язання. А без цього їхнє втручання — таке же порушення міжнародного права, якщо його не оформлено через ООН, яка паралізована.
> та не порушити своє комфортне життя.
А це вже типове українське лицемірство, справжня причина – вище. Дуже вже полюбляють українці і рибку з’їсти, і в ставок не лізти. Але так воно на працює.
Підозрюю, що наші лицемірні просторікування ппо спільні цінності їм піднабридли — нема чого балакати про цінності, треба їх показувати, причому без виключень (бо інакше слід було би казати про деякі спільні цінності, а не про спільні цінності загалом). А допомагають вони нам, бо в цій грі (в математичному сенсі теорії ігор) їм, по-перше, було би вигідно, щоби ми таки почали поділяти всі їхні цінності, й офіційно приєдналися до них (хоч тут перспективи доволі туманні), а по друге, їм таки не вигідно, щоби кацапи опинилися ще ближче до їхніх кордонів, і ще сильнішими, із нами у підпорядкуванні, тим більше, коли кацапи вже так розігнали свою криваву дикість.
> Ось з’явилося таке “збурення” як Тромб, і європейські політики не встигають реагувати на його вибрики навіть протягом дня.
Нормально вони реагують. Можливо, якраз описані Вами властивості й дозволяють їм не зірватися на хаотичні й відтак контрпродуктивні реакції.
> суспільство має ставити завдання законодавцям удосконалювати виборчі закони так, щоби через звуження “смуги пропускання” кандидатів покращувати їхню “добротність”.
Гарна аналогія. Хоча, суспільству і над своєю власною “смугою пропускання”працювати не завадило би.
1. Дуже потужно втілювали, сховавшись у бункера на тиждень чи більше, об’їдаючись мівіною та заповнюючи продуктами переробки свої штани, і час від часу вилізаючи на поверхню трохи постріляти у чеченців з їхніх слів.
2. Погоджуюсь.
3. На відміну від кацапів, наші досить добре адаптуються до їхнього комфортного життя та стають законослухняними (винятки, звісно, бувають). Так що середовище сильно впливає на бажання з’їсти задарма рибку. Хто до нас приїжджає звідтам на тривалий час, чомусь поступово стає таким самим, тобто пристосовується до наших реалій. Отже рибка гниє з голови.
4. Звісно, що нормально реагують, розуміючи, з ким мають справу. Як у нас колись казали: коливаються разом з “лінією партії”.
5. Суспільство в переважній більшості хоче нормально жити, народжувати і виховувати дітей, і щоб влада їм не заважала. Ось і вся “смуга пропускання” для нього. А саму владу обирають для того, щоби вона захищала загальносуспільні інтереси. Чомусь персонал на АЕС підбирають дуже ретельно, а до влади можна висунути кого завгодно, хоч кота в мішку. Питання в тому, хто має підбирати цей персонал – очевидно, що кваліфікована інституція. А щодо політиків хочеться вигукнути: огов, партії, де ви? Можливо зауважите, що мало часу було, війна завадила. А чим займалися лідери думок усі ці 35 років незалежності, чи треба почекати ще 5, щоби дотягнути до біблійних 40 років? Можемо й не дотягнути.
Висновок: війни майже завжди підштовхували розвиток суспільства до проведення кардинальних реформ. Наша Зе-влада переконливо показала своїми діями, що вона не здатна до позитивних змін в суспільстві, тому не буду оригінальним, процитувавши шановного Готельєра: “Президент Зеленський – вирок Україні”.
> 1. Дуже потужно втілювали, сховавшись у бункера на тиждень чи більше, об’їдаючись мівіною та заповнюючи продуктами переробки свої штани, і час від часу вилізаючи на поверхню трохи постріляти у чеченців з їхніх слів.
Виглядає так, що вони в цей тиждень чи більше перебували в розгубленості: план, узгоджений ними з кацапами в Омані, не спрацював, причому саме з їхньої вини (вони не спромоглися нейтралізувати ЗСУ достатньою мірою), відповідно, «парашутик», передбачений для них цим планом, не доступний, а замість нього навпаки «світить» покарання за провалену роботу. А потім приїхав Борис Джонсон та інші, й запропонували їм варіант, який їх влаштував: славу (наймарнославнішому) та заплющування очей на їхнє «розпилювання» обіцяних додаткових великих бюджетів підтримки.
> 3. На відміну від кацапів, наші досить добре адаптуються до їхнього комфортного життя та стають законослухняними (винятки, звісно, бувають). Так що середовище сильно впливає на бажання з’їсти задарма рибку. Хто до нас приїжджає звідтам на тривалий час, чомусь поступово стає таким самим, тобто пристосовується до наших реалій. Отже рибка гниє з голови.
Традиційно туди виїжджали ті з наших, чиї цінності якраз і були ближчими до їхніх, а не до загальноукраїнських, і які розчаровувалися у темпах чи навіть можливості відповідних змін у нас. З 2022-го, звісно, структура потоку змінилася, але найкраще інтегруватимуться там все одно саме такі з цього потоку, я так думаю. Можливо, в протилежному напрямку ситуація аналогічна: в нас затримуються лише ті, кому таке ближче. Аналогія же з рибкою, мабуть, не зовсім коректна, бо «голову» решта «рибки» висуває й обирає з-посеред себе сама, і це її відповідальність у демократичному суспільстві.
> 5. Суспільство в переважній більшості хоче нормально жити, народжувати і виховувати дітей, і щоб влада їм не заважала.
Це у нас так. А у них є усвідомлення, що адекватна влада сама на голову не впаде, що небхідно, щоби хтось брав на себе відповідальність перед суспільством за цей вид громадської роботи, і вони йдуть в університети вчитися спецально на політику, щоби брати на себе цю відповідальність.
> Чомусь персонал на АЕС підбирають дуже ретельно, а до влади можна висунути кого завгодно, хоч кота в мішку. Питання в тому, хто має підбирати цей персонал – очевидно, що кваліфікована інституція.
А що це мала би бути за інституція? От в нас закладено відбір на певні посади за наявністю вищої освіти. І що, працює ця інституція? В нас же вище освіта та наукові ступені купуються аж бігом. Якщо буде якась інша штучна інституція, з нею буде якось інакше? І не забуваймо за необхідність змінюваності влади. Якщо одна влада опосяде додатковий, і не менше корумпований, фільр допуску до влади, то що буде з її змінюваністю?
> А щодо політиків хочеться вигукнути: огов, партії, де ви?
Партії не існують без людей. Щоби були партії, мають бути активні громадяни. А громадян цікавить лише «щоб влада їм не заважала».
“Традиційно туди виїжджали…” – хвиль еміграції українців було,можу помилитись, чотири, і вони виїжджали не за цінностями, а щоб врятувати своє життя, за кращею долею.
Щодо відповідальності за свій вибір – був шанс у часи Помаранчевої революції створити ідеологічні партії, і люди ВІРИЛИ політикам, а згодом виявилося, що це політикани. Вони замінили ідеї, партійну ідеологію своїми обличчями, тим самим вбивши фактично довіру до партій як інституцій. Типову відповідь, яку можна почути на запитання: “за кого будеш голосувати?” – “а нема за кого”. Тому й віддають такі свій голос за того, хто найбільше сподобався. Ну, як на шоу-конкурсах. Є примарна надія, що війна чомусь навчить й виборця.
Тепер про освіту. Ще з часів незабутніх міністрів освіти 20-річної давності університети насамперед здійснюють соціальну функцію. Однак не всі дипломи купуються. Роботодавці, які шукають спеціалістів, добре орієнтуються “кто є ху”. А там, де треба простого виконавця, чи притулити рідну дитину, звісно, на диплом дивляться як на формальну вимогу. Однак хоч щось вимагають. Ось наше зе таки змушене було числитись в універі, хоча що з нього вийшло, усі бачать, а багато вже й не може бачити.
“А громадян цікавить лише «щоб влада їм не заважала»” – уявіть собі, що так, достатньо послухати бізнесменів. Тому й не дивує, що активні громадяни, а саме бізнесмени, так хочуть влади, щоб над ними вже нікого не було, ну хіба що окрім недосяжного Бога – най вже він залишається, свічку не шкода поставити. А як вони “рулять”, увесь світ здригається.
От мені цікаво, ви й до себе такий систематично суворо вимогливий як до нещасного українського народу, чи ,як заведено у подібних вам діячів, “ето другоє”?
> От мені цікаво, ви й до себе такий систематично суворо вимогливий
Саме так.
> як до нещасного українського народу,
Його «нещасність» — його власний вибір.
> чи ,як заведено у подібних вам діячів, “ето другоє”?
Чи не по собі судите? Бо серед українців чимало таких, у яких до «влади» одні вимоги, а до самих себе — «ето другоє», і «што ви хотітє от простих людєй».
> “Традиційно туди виїжджали…” – хвиль еміграції українців було,можу помилитись, чотири, і вони виїжджали не за цінностями, а щоб врятувати своє життя, за кращею долею.
Але врятувати своє життя від кого? Чи не від тих, хто погоджувався на більшовизм? І за кращею долею за рахунок чого? Чи не за рахунок вищих цінностей, які можуть таку долю запропонувати?
> Щодо відповідальності за свій вибір – був шанс у часи Помаранчевої революції створити ідеологічні партії, і люди ВІРИЛИ політикам, а згодом виявилося, що це політикани. Вони замінили ідеї, партійну ідеологію своїми обличчями, тим самим вбивши фактично довіру до партій як інституцій.
Так а який запит був у людей 2004-го? Хіба ми тоді скандували «де-мо-кра-ті-я» та «вер-хо-вен-ство пра-ва», а не «Ю-щен-ко»? Люди хотіли, щоби вони обрали Ющенка, і він зробив їм все «по красі». А що зі свого боку треба робити, щоби все стало «по красі», — не цікавилися.
> Типову відповідь, яку можна почути на запитання: “за кого будеш голосувати?” – “а нема за кого”.
Так от же ж, от же ж вона, хибна постановка питання! Голосувати ж бо треба не за кого, а за що!
2013—2014-го року був уже насправді помітний прогрес. Тріо Кличко — Яценюк — Тягнибок вже сприймали як представників та інструмент, а не як мету. Але запит все ж був обмежений. «Зека — на нари». І хочемо в ЄС. А що зі свого власного боку для цього треба зробити, щоби відповідати шести базовим цінностям ЄС та Копенгагенським критеріям, — не цікавились, і зі свого власного боку мало хто це робив.
В якої партії, до речі, на парламентських виборах 2019 року верховенство права було першим пунктом? Не вгадали — «Голос». У «Європейської солідарності» — третім. У програмі «Батьківщини» про верховенство права — анічичирк, в «ОПЗЖ» — і поготів, у «Слуги народу» такого терміна в програмі теж не було, зате було багато популізму — проти всього поганого, і за все добре. І що? Що обрали люди? Перше місце — «Слуга народу», друге — «ОПЗЖ», третє — «Батьківщина», четверте — «Європейська солідарність», і п’яте — «Голос»… Які там цінності, про що ми взагалі…
> Однак не всі дипломи купуються.
Ну так, деякі не купуються «під ключ», а отримуються за принципом «дуб на вході — липа на виході». Принаймні, так було. Це не набагато краще.
> Роботодавці, які шукають спеціалістів, добре орієнтуються “кто є ху”.
От бачите, роботодавці орієнтуються. Але ж виборець — це той же роботодавець, але він — ніц не орієнтується.
> “А громадян цікавить лише «щоб влада їм не заважала»” – уявіть собі, що так, достатньо послухати бізнесменів. Тому й не дивує, що активні громадяни, а саме бізнесмени, так хочуть влади, щоб над ними вже нікого не було, ну хіба що окрім недосяжного Бога – най вже він залишається, свічку не шкода поставити.
А чому? А через те, що немає верховенства права, і відтак немає можливості захистити свій бізнес. Було би верховенство права — та влада підприємцям на дідька не потрібна була би (абсолютній більшості з них).
не в ту гілку потрапило…
Є цікава стаття на тему людської дурості, де автор все розклав по поличках.
Автор: професор Берклі Карло М. Чіполла
Сила тупих. П’ять фундаментальних законів людської дурості
https://texty.org.ua/articles/85618/Syla_tupyh_Pjat_fundamentalnyh_zakoniv_ludskoji_durosti-85618/
Трохи маніпулюєте 🙂
Еміграція на західних теренах була ще наприкінці 19 ст. від злиднів за одною цінністю – Америка! Але то вже окрема тема. Більшовиками тоді й не пахло. А потім війни…
На сторінках цього ресурсу неодноразово згадувалися та обговорювалися наші Майдани-Революції. Якщо коротко, то в 2004 р. кричали насамперед “За!” верховенство права народу проти узурпації влади, якщо пам’ятаєте. А усобленням надій стали Ющенко і принцеса Юля. Партії формувалися, були дискусії, декларувалися цінності, згодом усе зійшло на пси. Потім уже створювалися псевдо-партії під вибори з майже однаковими деклараціями, яким мало хто вірив й тому не читав. Інакше звідки б взявся зе, який взагалі обійшовся без програми. Дійсно, навіщо вона йому. А верховенство права то таке верховенство, яким кожен президент хотів володіти. Реально щось почав робити Порошенко, кажуть, що під тиском тої ж Європи. Але мудрий народ ці зусилля не оцінив чомусь і вирішив зіграти в лотерею, ще й під пильним оком ворога, який скористався моментом. Десь так, напевно, будуть писати в шкільних підручниках колись, потім.
> Більшовиками тоді й не пахло.
А кацапами в цілому? Більшовики це приклад для однієї з хвиль.
> Партії формувалися, були дискусії, декларувалися цінності, згодом усе зійшло на пси.
А чому? І винні лише “політики”? Партії складаються лише з політиків?
> Реально щось почав робити Порошенко, кажуть, що під тиском тої ж Європи. Але мудрий народ ці зусилля не оцінив
А може, навпаки — оцінив, і став шукати порятунку від них?..
Дуже гарна стаття викликала дуже змістовну розмову!
Так, розмова вийшла цікавою, мабуть, й корисною. Однак треба робити паузу. Вдячний опоненту п. Olexa за обмін думками.