Авторка: Світлана
Приводом для сьогоднішнього невеликого дослідження став коментар до нещодавньої статті «Про И та І в запозичених словах»: «У мене виникло питання, чому «буква», а не «літера»? Мені здається, що останній варіант гармонійніше звучить українською». А й справді, чому?
Якщо казати відверто, то, попри всі свої знання, я, як і автор коментаря, сприймаю слово «буква» як більше російське, ніж українське, і, насамперед, напевно, тому, що в нашій мові є аналогічне за змістом і однозначно неросійське слово «літера». Втім, слово «буква», звісно не є російським, а має глибші корені, бо спорідненим словом «буки» називалася друга літера у слов’янській абетці (сучасна Б). Тому Український правопис, який я цитувала у згаданій статті, послідовно вживає термін «буква». Крім того, в українській мові є споріднені слова, в яких легко простежується зв’язок зі словом «буква»: буквар, буквений (аналіз слова), буквальний та інші. Проте на прикладі цього слова хочу показати ще кілька слів, щодо яких є дещо зайвою наша обачність, бо вони начебто є запозиченням або калькою з російської мови. Одне з таких слів – «правий» у значенні «невинуватий/той, що має рацію» – теж із цієї когорти, я спробувала дослідити трохи раніше.
З огляду на те що слово «літера» та інші слова, які розглядатиму далі, є запозиченими, то сьогодні є нагода познайомитися ще з одним типом словника – словником іншомовних слів. В українському мовознавстві існує два словники. Один із них – Словник iншомовних слiв за загальною редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука, виданий у 1974 році обсягом близько 24 тисяч слів і термінів (далі я називатиму його «Словник Мельничука»), а інший Словник іншомовних слів обсягом 12 000 слів і термінів видали у 2000 році С.М. Морозов та Л.М. Шкарапута (далі в тексті – Словник Морозова).
Отже, перша пара – слова «буква» і «літера». Зрозуміло, що слова «буква» в цих словниках нема, бо воно вважається (або є) питомим. Слово «літера», до речі, теж відсутнє в обох словниках, а подано тільки похідні від нього слова, причому в пізнішому Словнику Морозова тільки два слова (літер і літеральний), у Словнику Мельничука перелік трохи ширший, але тлумачення слів в обох словниках однакове (значення цих слів загальновідомі, тому наведу повний опис тільки першого з них, а далі – тільки вказівку на походження):
«ЛІТЕР (від лат. litera – літера) – документ на право пільгового або безплатного проїзду людей, перевезення вантажів. Назва пов’язана з позначенням таких документів умовною літерою.
ЛІТЕРАЛЬНИЙ (від лат. litera – літера)…
ЛІТЕРАТОР (від лат. literator – філолог, мовознавець)…
ЛІТЕРАТУРА (лат. literatura – написане, рукопис, від litera – літера)…
ЛІТЕРАТУРНИЙ – той, що стосується літератури й відповідає її ідейно-художнім вимогам…». В цьому слові походження показано через посилання на слово «література», яке у словниковій статті подано курсивом.
А що з «буквою»? Російське слово чи ні? Звернімося до вже знайомого Етимологічного словника української мови. Він показує місце української «букви» в широкому колі слов’янських мов і дає несподіване (для мене) походження слова (скорочені назви мов віддаю для відгадування, посилання на джерела у словниковій статті вирізаю, залишаю останній рядок, у якому наведено споріднене слово):
Таким чином, у багатьох мовах є це слово як їхнє питоме, а запозиченнями з російської мови вказано наше слово «буквальний» і чеську «букву». І, як бачимо, первісне значення слова пов’язують із деревиною бука як матеріалом для письма. Ось таке начебто звичне слово «буква». І для чистоти дослідження перегляньмо етимологію слова «літера» в тому самому Етимологічному словнику:
Як бачимо, цей словник підтверджує латинське походження слова «літера», наведене в обох словниках іншомовних слів, але додатково вказує на можливе польське посередництво та містить версії давнішого коріння цього слова.
(Далі буде)