Авторка: Світлана
Сьогодні хочу торкнутися однієї цікавої теми, але попрацювати «писарем», тобто викласти на папері думки інших людей – ваші коментарі, цитати з Мережі тощо. На мою думку, такий формат статті є певним «знімком» епохи, в якому фіксуються життєві спостереження, досвід, та ідеї людей. Отже, сьогодні – про відображення світогляду в мові.
Поштовхом до публікації зібраних мною цікавинок став коментар до статті про наказовий спосіб множини, де я висловила думку про те, що в російській мові форма «давайте (почитаем)» певним чином відображає менталітет носіїв цієї мови, які дослівно можна зрозуміти так: «Спочатку ви мені щось дайте, а тоді будемо читати». У відповідь на цю думку був такий коментар: «Так-так. Але це у випадку, коли кацапи чогось хочуть. А коли кацапи чогось не хочуть, наприклад, брати на себе відповідальність за рішення, в них виходить кац. «прінімать рєшєнійє» (пор. люд. «ухвалювати рішення», «to make a decision»). Як таке може бути пасивною дією («прінімать»)»?
Розвину цю тезу ось таким спостереженням із Мережі: «Одна з найпоширеніших помилок у мовленні українців – зловживання словом «приймати». Дуже популярні скальковані конструкції «приймати участь», «приймати до уваги», приймати до відома» тощо. Українською правильно «брати участь», «брати до уваги», брати до відома». І тут бачимо особливість світосприйняття українців. Брати – тобто сам піду й візьму, якщо вирішу, що воно мені треба. А от «приймати» (моск. «принимать») має відтінок «брати щось від когось», погоджуватися взяти запропоноване» чи навіть «змиритися з чимось». Себто «єслі начальнік скажет участавать, то так і сдєлаю, пріму, што велят». Так само й конструкції, де можливі обидва варіанти, наприклад «приймати/брати відповідальність/вину» – у першому випадку приймається щось від когось, а в другому – береться з власної ініціативи. Звісно, усі випадки з «брати/приймати» охопити неможливо, і цей шаблон не діє повсюдно. Але не помітити цю особливість не можна».
Досить часто різницю у світоглядах українців і запоребриків ілюструють парами слів, у внутрішню форму яких закладено різні ідеї. Наприклад:
До речі, саме тому у статті «Успішні випробування» одне з речень, яке стосувалося російських військових, я наважилася перекласти зі словом «смирно»: «Всі стоять по стійці «смирно». Стосовно нашої армії ця команда і стійка звучать як «струнко», маючи саме той підтекст, який помітила дописувачка з Мережі.
На цю тему також побачила короткий ролик у Мережі: «Чому в українців є «подружжя», а в росіян – «супруги»? Це не просто різні слова, це зовсім інші смисли: в українській мові «подружжя» означає тих, хто разом, як друзі. Це рівність, підтримка й дружба у стосунках. А от супруги в російській походять від «спрягати» – бути разом в упряжці для роботи. Зовсім інший образ. Мова – це не просто слова. Вона визначає, як ми бачимо світ. Український «шлюб» походить від «злюб» – з’єднання за любов’ю. А російське «брак» – від німецького Brack, тобто «недолік, зіпсоване». «Дружина в українській – від слова «друг», другий я, рівна, опора. А «жена» в російській – від «gen» – народжувати. Весілля в нас – від «веселий», свято радості. А «свадьба» – від «свать» – домовленостей між родами. І навіть «кохати» –це пестити, берегти. А «любить» –приємність, симпатія, а не глибоке почуття». Мова формує мислення. Те, як ми говоримо, визначає, як ми кохаємо, дружимо і бачимо світ».
(Далі буде)
Вибачте, але слово “Брак” від німецького “зламаний” відрізняється від “брака” походженням від слов’янського “брать” А ось все інше заперечень не викликає