Тихі кроки історії (Частина 3)

Ну, насамперед, із верхів радянського МВС ми мали відомості, що ще у 1987 році, тобто коли повним ходом розгорталася горбачовська «перебудова», фахівці з організованої злочинності дійшли висновків, що на той час економічна злочинність повністю зрослася зі злочинністю загальнокримінальною, а їхні спільні капітали перевищили величину 450 млрд ще тих, радянських рублів. Із цього випливало, що при проведенні приватизації всі активи буде скуплено різними злочинними групами і організована злочинність у ході реформування СРСР захопить спочатку економічну, а потім уже – і політичну владу. За їхньою ж інформацією, було розроблено великий план заходів щодо боротьби з оргзлочинністю, який ліг потім на стіл Михайлу Горбачову. На нашу скромну думку, ті, хто розробляв цей план і всю проблему загалом, не бачили всього цього з системної точки зору і тому не могли зрозуміти, що таке формулювання питання суперечило намірам самого Горбачова. Тому, звісно, цю технологію поклали «під сукно» і поступово забули. А що мало статися далі, тим самим авторитетним фахівцям типу Овчинського, Максимова та деяких інших було вже більш-менш зрозуміло.

Фразу про те, що КДБ та криміналітет стали однією зграєю, слід розуміти не в тому сенсі, що бандитські структури проникли в розвідку і злилися з нею, а в сенсі, що бандити з КДБ і бандити з великої дороги об’єднали свої зусилля.

Насамперед, практика масових вбивств органами ВЧК-ОГПУ-НКВС-МДБ-КДБ не могла не призвести до формування на цій основі певних типів кадрів, що просувалися своїми службовими сходами. І через те що ніщо людське, за винятком совісті та співчуття до ближніх, було їм не чуже, цим лицарям плаща та кинджала з холодною головою та чистими руками треба було лише обрати відповідне заняття.

Ось, наприклад, генерал Олег Калугін, який нині живе в США, в одному з інтерв’ю розкриває страшну таємницю. Він розповідає, що за правління Хрущова КДБ було доручено розробити і ввести в дію людиноненависницький план знищення Заходу, для цього організувати за межами СРСР таємні картелі з виробництва наркотичних засобів та канали постачання наркотиків до провідних країн Заходу. Зі слів Калугіна виходить, що Хрущов надавав цій програмі найвищого пріоритету, навіть вищого за армійські програми озброєнь. Проте. У розвідувальних спільнотах існує одне неписане правило, якого суворо дотримуються. Згідно з ним, «колишні» або розвідники-втікачі жодним чином не повинні розкривати чи навіть згадувати таємниці, що особливо ретельно приховуються провідними представниками політичних кіл держав. Якщо цієї вимоги дотримуються, «колишніх» зазвичай залишають у спокої. Якщо ж ні, то несподівано хтось випадково подавиться за обідом шматком м’яса, або схопиться випадково у ванній за оголений електричний провід, або… тут можна продовжувати до нескінченності. За сумою інтерв’ю, які дав Калугін, абсолютно чітко видно, що він цієї вимоги дотримується: говорить багато, але «вузькі» місця ретельно оминає. А це означає… а це означає, що в «таємниці», яку він розкриває, щось не відповідає дійсності. Що саме? Спробуймо поміркувати.

Про існування чогось подібного нам було загалом відомо і з інших джерел. І, на наш погляд, реальні цілі полягали дещо в іншому: під прапором боротьби зі світовим імперіалізмом зрубати на дуриві порядно бабла, водночас набути корисних зв’язків у закордонних злочинних угрупованнях або навіть отримати можливість контролювати їх. Ну, а далі, як-то кажуть, добрий почин – половина справи!

Після цього стають зрозумілими деякі інші деталі. Ось, наприклад, у тому самому дописі йдеться про те, що за наводкою спецслужб «представникам уряду Росії» вдалося викрасти пів мільярда баксів з іракської програми «Нафта в обмін на продовольство». Але подумаймо трохи. Яким же чином можна вкрасти таку суму з чужої урядової програми? Адже там є свої власні шахраї, що збирають данину з цієї та інших програм. Як вони можуть пустити чужого? Відповідь може бути лише одна: місцеві шахраї й бандити потребували певної «допомоги» або «послуг» з боку неназваних «представників російського уряду», таким чином дозволяючи їм мати свою частку. Все це приводить до висновку, що великі зв’язки КДБ із закордонною злочинністю існували вже давно. Тому інтеграція російської та зарубіжної організованої злочинності з допомогою і на користь російських спецслужб та конкретних функціонерів «російського уряду» залишалася лише питанням часу.

У наведеному вище дописі є й інші дива. Ось, наприклад, ветеран російської розвідки Станіслав Лєкарєв, говорячи про візит до Москви 17 серпня 2000 року директора ЦРУ Теннета, починає сильно лукавити щодо цілей візиту останнього. Ця мета йому, так само як і нам, була добре відома. Безсумнівно також і те, що Лєкарєв «у списках не значився», тобто подвійним агентом не був. Звідки ж така скромність?

Аж донедавна прояснити подібні питання було важко, бо вони належать до політичних таємниць, які ретельно приховуються, так само як і методи прихованого управління, що повсюдно застосовуються у великій політиці. Проте нині в Мережі публікується анонімне дослідження «Хто готував і причини розвалу СРСР», присвячене системним аспектам Росії та її взаємин із іншими країнами. Поки що опубліковано лише «Частину 1», «Частину 2» і «Частину 3». Матеріал цей справді є унікальним, попри деякі умовчання й неточності; зрозуміти «загалом» рушійні сили російської історії, так само як і робити конкретні прогнози, без опори на подібні дослідження неможливо.

Таким чином може бути прояснено й деякі «інші» статті доходів російської правлячої камарильї… При цьому прості громадяни реально не уявляють багатьох сучасних статей доходу злочинного бізнесу загалом. Ми не будемо загострювати на них увагу, щоб по можливості не травмувати психіку читачів. Але накопичені багатьма тіньовими структурами мільярди видаються нам зараз набагато кривавішими, ніж можна було думати про це раніше.

(Далі буде)