Історіофобська москва (Частина 2)

На світанку 16 серпня тактична група під командуванням Юзефа Пілсудського, що складалася з кількох легких піхотних дивізій і кавалерійського корпусу, завдала потужного і раптового удару в районі Віпрзи – Бреста і розсікла лінію фронту на всю його глибину. В результаті вона вийшла на оперативний простір і захопила склади постачання протиборчого армійського угруповання і штаб армії. Що дуже важливо, вдалося цілими й неушкодженими захопити дві радіостанції, за допомогою яких підтримувався зв’язок із сусідніми угрупованнями.

Поляки не чекали такої удачі і миттєво скористалися здобутим шансом. Через те що радіостанції були великою рідкістю і надавалися лише штабам армій, то поляки спрацювали в режимі імпровізованої системи РЕБ. На частоті радіообміну червоноармійців вони стали безперервно читати Євангеліє, чим заглушили обмін корисною і, головне – оперативною інформацією. В результаті сусіди ліворуч і праворуч не зрозуміли, що сталося, і що в їхньому тилу вже діє велика армійська група супротивника.

І тут треба віддати належне рішучості поляків та особисто Юзефа Пілсудського. Вони розуміли, що перед ними не стоїть завдання відтіснити противника, бо всім уже було ясно, що він просто перегрупується і згодом повторить свій наступ ще і ще раз. Тому йшлося лише про рішучий розгром та знищення противника.

У підсумку більшовики, що вперлися в оборону Варшави, виявили польську кавалерію, що з тилу рубала їх, як капусту. Це був шок, який перейшов у безладний драп. Червоні армійці бігли перед обличчям не просто ворога, а нещадної та невблаганної смерті. Це був не той драп, коли вони бігли від німецьких військ 23 лютого 1918 року, а набагато серйозніший драп, що генерує тваринний страх, бо більшовики бачили, що поляки їх не просто женуть, а вивертають кишки всім, хто показував недостатню швидкість бігу.

Не дивно, що угруповання Тухачевського так розігналося, що бігло вже територією Східної Пруссії, жахаючись того, що поляки й сюди можуть по них зайти. Поляки точно не рахували, скількох більшовиків вони пустили на добриво, але це було ніяк не менше 25 тисяч, тобто дві дивізії покришили в мотлох, до останнього кухаря. Але все-таки 66 тисяч пролетарів узяли в полон, а ще 45 тисяч похмуро стояли на березі Балтики і з жахом думали про те, що далі тікати нікуди, і в результаті німці їх інтернували в совдепію.

Саме таким чином поляки відстояли свою незалежність і показали приклад того, що подібні ситуації, пов’язані з московією, не мають військового рішення. Поки домовлялися та оголошували перемир’я, все лише погіршувалося. І ось тільки таким шляхом вони навчили більшовиків обходити Польщу десятою дорогою, а коли настав час, більшовики 17 днів чекали, доки німці зламають опір поляків, і тільки потім самі наважилися увійти на територію Польщі.

І ось зараз про це на московії ніхто не згадає жодного слова: вони розповідатимуть про подвиги панфіловців і як вони самі розбили Німеччину, а такі речі будуть лише джерелом лютої та вічної ненависті. І так – куди не копни. Якщо розповісти правду, то виявиться, що всі сусіди періодично навішували лепрозорію фігурних люлів, і саме тому вони ненавидять українців, поляків, кримських татар, казахів чи грузинів, бо кожен має свій епізод правдивої історії, який москва так намагається поховати.

Як післямову слід сказати ще кілька слів про фігуру Юзефа Пілсудського. Тут вона виглядає як осередок героїзму та рішучості, але всі ж в курсі того, що Пілсудський мав теплі й навіть дружні стосунки з Гітлером, і тому на нього залюбки навішують ярлик прибічника фашизму. І тут варто нагадати лише дві дати. Їх слід пригадати не у хронологічному, а в логічному порядку. Перша дата – 1 серпня 1936 року. Цього дня відкрилася Берлінська олімпіада. Між іншим, її відкривав сам фюрер, і він також був присутній на низці змагань.

Це тому, що до середини 1936 року сам Гітлер ще не був кривавим катом, а Німеччина була повноправним членом Ліги націй. Гітлер ще не був ізгоєм та воєнним злочинцем, а тому в цей період із ним легко спілкувалися перші особи держав. Олімпійські ігри 1936 року можна розглядати як певний лакмусовий папірець, який показував ставлення світу до Німеччини, а крім того – до антикомуністичної риторики Гітлера, і Пілсудський не був винятком, бо особисто знав, що таке більшовизм і комунізм.

А друга дата – 12 травня 1935 року. Саме цього дня помер Юзеф Пілсудський. Тобто він мав добрі стосунки з Гітлером і Третім Рейхом у той самий час, коли такі відносини з ними були практично у всього світу. Пілсудський не дожив до тих подій, які зробили з Гітлера воєнного злочинця та безумовного ізгоя. Тож ті, хто звинувачує Пілсудського в тому, що той ручкався з Гітлером, мали б згадати, що у 1938 році з Гітлером виконували обіймашки прем’єри Франції та Великої Британії – Деладьє і Чемберлен відповідно, а наступного року те ж саме виконував і товариш Молотов, а товариш Сталін слав товаришу Гітлеру вітальні листівки у 1940 році. Тож «чиє б нявчало, а твоє б мовчало».