Автор: Світлана
Шановні читачі, запрошую вас до одного дослідження. У мене є гіпотеза, яка може бути хибною, тому було б цікаво перевірити її на ширшому матеріалі.
Якось я вкотре почула всім відому пісню, що починається словами: «Їхали козаки із Дону додому, підманули Галю, забрали з собою». Напевно, багато хто її чув у виконанні Кубанського народного хору і, можливо, помітив ті самі деталі та приховані сенси, які зацікавили й мене.
Ця пісня має жвавий ритм і загалом звучить завзято. Але мене непокоїла невідповідність між таким її форматом і далеко не веселим змістом. Сюжет пісні починається з того, що козаки підманули дівчину, бо їй буде краще, ніж у рідної матері, і забрали з собою. Обман – це вже не дуже добре. У наступному куплеті пісні ситуація загострюється: «Везли, везли Галю темними лісами, Прив’язали Галю до сосни косами». Іншими словами, тут наявне фізичне насильство. Наступний куплет, сподіваюся, не порушить етичних вимог сайту: «Розбрелись по лісу, назбирали хмизу, Підпалили сосну від гори до низу». Насильство набуло жорстокої форми – прив’язану дівчину підпалили. Далі передано жах і біль дівчини: «Горить, горить сосна, горить та палає, Кричить Галя криком, кричить та волає». В останніх куплетах – «настанова» від Галі: «Ой хто в лісі чує, нехай той рятує, Ой хто дочок має, нехай научає!… А хто дочок має, нехай научає – Темненької ночі гулять не пускає».
Підпалення сосни, по суті, є центральним елементом сюжету цієї пісні (та ще й відбувається в досить дивному напрямку – від гори до низу – для рими? Для привернення уваги? Чи тут щось приховано?). Виявляється, воно має символічне значення. Сосна в піснях є символом дівоцтва. Спалення сосни, відповідно, є актом прощання з дівоцтвом. В іншій відомій пісні «Горіла сосна, палала» таке прощання відбувається на весіллі: цю пісню співають у той момент, коли з молодої знімають фату і на голову надягають хустку (тому дівчина в пісні й каже, що її коси більше їй не служитимуть, бо підуть «під білий вельон», а в наступному куплеті – «під хустку»). А в пісні про Галю можна зрозуміти, що прощання з дівоцтвом відбулося не на весіллі і зовсім не з її волі, інакше б останні куплети були не такими. Ось такі зовсім не веселі складові сюжету цієї пісні.
Але моя цікавість пішла трохи далі. У цій пісні поєдналися три елементи: козаки, стосунки з дівчиною і річка. Ці козаки їхали з Дону. Але козаки бували не тільки на Дону, а й, наприклад, на Дунаї (а після розгрому Запорізької січі багато хто з них там і оселився). Чи є пісні, в яких на місці третього компонента згадано Дунай замість Дону? І якщо є, які там стосунки козака з дівчиною? Такою була перша частина мого «дослідницького» запитання.
Найперше пригадується пісня «Їхав козак за Дунай». Сюжет пісні стисло: козак їде за Дунай на війну і прощається з коханою дівчиною. Вона плаче, кається, що «лучче було б та й не знать, Чим тепер забувать», а козак їй пояснює, що треба виконати воїнський обов’язок, і обіцяє повернутися: «Свиснув козак на коня, – Зоставайся, молода. Я приїду, як не згину Через три года!» Дівчина страждає, називає козака «мій миленький, мій сердечний», а він їй обіцяє: «Ой я тебе не забуду, Поки жить на світі буду! Зоставайсь, здоровенька, Прощай, миленька». Тобто кохання козака та дівчини було щирим і взаємним.
Ці пісні мають спільне в тому, що географія в них прив’язана до України: у першій пісні сюди повертаються з Дону (хоча, можливо, і в інше місце, яке вже стало домом), у другій пісні звідси козак вирушає до війська. Можна припустити, що козаки знають українські звичаї стосунків з дівчиною, де, попри вечорниці, побачення (як на картині Миколи Пимоненка, що на заголовному зображенні) та інші форми кохання, з осудом ставилися до позашлюбних статевих стосунків та позашлюбної вагітності. То чому в цих піснях настільки різне ставлення до дівчини? І чи може бути таке, що козаки, побувавши на Дону (звідти вони їдуть додому), перейняли звичаї тамтешніх мешканців щодо ставлення до дівчини? Ось яке запитання зрештою мене зацікавило.
Отака історія на сьогодні. Це роздуми і запитання без відповідей. Але було б цікаво знайти інші пісні про козака, дівчину і Дон або Дунай (чи іншу річку на протиставлення Дону чи іншим московським річкам), щоб перевірити, чи випадковий цей контраст між сюжетами в наведених піснях.
https://www.youtube.com/watch?v=MzCcZUoqMeg&list=RDMzCcZUoqMeg&start_radio=1
Слова “Їхали козаки із Дону додому” можна зрозуміти, що донські козаки повертались додому…
“Їхали козаки з Дону додому”: таємниці і містифікації розкрито! https://www.youtube.com/watch?v=Yj1t17LOS8g
Не ‘козаки’, а ‘хозари’. То вже русня перекрутила. “Їхали хозари із….” і так далі
А до чого тут Дон відносно українських козаків? На Дон та поруч йшли вигнанці з козаків, кримінал. Потім туди йшли росіяни-втікачі. Під кінець заселення – жалюгідні залишки запорожців.
Тому та публіка і переробила пісню під себе.
Це офіційне імперське тлумачення козацької минувшини, щоб стерти пам’ять про українські Дін, Озів, Кабань. Ці краї були заселені в різні часи різними перекоти-поле племенами і народами з різними мовами, але постійними мешканцями були пращури сучасних українців. Ніхто не питав дозволу і не забороняв комусь селитися в степу де заманеться, аби сусідам не заважав. Життя в степу жорстке. І на останок, саме реєстрові козаки були першими, а вже пізніше з’явилися ті, кому в реєстрі не вистачило місця – самовільні січі, звичайно з дозволу хана.
Вітаю, пані Світлано. Назви річок в народних піснях не стосуються конкретної річки, найчастіше вживаються назви Дунай і Дон, що може позначати і велику воду (річку, озеро, море), і кордон (своя земля-чужина), і перехід між станами людини (дівоцтво-заміжжя, життя-смерть), і інші метафори.
Версії з походження слів цієї пісні наведені за посиланнями:
https://www.youtube.com/watch?v=Yj1t17LOS8g
https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/11/19/156567/
Дякую Вам пані Світлана! Ви вмієте дивувати. Ви провели ціле розслідування і препарували зміст та структуру пісні. Було дуже цікаво! Років п’ять тому на кабельному був канал, який називався “ЕТНО”. ВІн з ранку до вечора крутив народні пісні, які супроводжувалися старими картинами тих років. Це була така насолода! Не передати словами. Я теж люблю займатися дослідженнями пісень та картин у міру своїх скромних знань. Те, що ця пісня не про українців, а про хозар – це однозначно. Це лише нащадки андрофагів виховували своїх дітей у жорстокості. Пригадаємо хоча б відому дитячу новорічну пісеньку, яка була розрахована на “савецьких” дітлахів. Ось повний текст:
В лесу родилась ёлочка, в лесу она росла.
Зимой и летом стройная, зелёная была.
Метель ей пела песенку: «Спи, ёлочка, бай-бай!»
Мороз снежком укутывал: «Смотри, не замерзай!»
Трусишка зайка серенький под ёлочкой скакал.
Порою волк, сердитый волк, рысцою пробегал.
Чу! Снег по лесу частому под полозом скрипит.
Лошадка мохноногая торопится, бежит.
Везёт лошадка дровенки, на дровнях – старичок.
Срубил он нашу ёлочку под самый корешок.
Теперь она, нарядная, на праздник к нам пришла,
И много, много радости детишкам принесла.
Зараз розберемо цю пісню по частках. Спочатку ялинка росла і її ніхто не чіпав з лісових жителів. Поки не приїхав “старичок” з сокирою, який не зволікаючи “срубил он нашу ёлочку под самый корешок”. Ну а щоб абстрагуватися від цієї екологічної та людської провини, далі ідуть такі рядки:
“Теперь она, нарядная, на праздник к нам пришла,
И много, много радости детишкам принесла”.
Тільки дітки не розуміють, що це смерть ялинки. І після свята її без жалю викинуть на смітник. Насправді, це страшна пісня, це трилер, хорор. І ось на таких “творах” виростали наші діти. Прикро!
Я слышал другую версию, что изначально было – “ехали хазары…” и все, что потом происходит, это иудейский обряд.
У Володимира Броніславовича Білінського в книзі “Країна Моксель або Московія” є згадка про те, що місцеві племена ділилися дружинами з іноземцями. Така поведінка обумовлена розширенням генофонду у замкнутих спільнотах. Цілком можливо, що в подальшому це стало базовим у презирливому ставленні до жіночої цноти.
Ось ще аналіз цієї пісні.
https://youtu.be/Yj1t17LOS8g?si=waGg03_oLQzGWAJr
У авторки на каналі є і інші дослідження українських пісень.
Це – міжнародний фольклорний сюжет, пісні на такий сюжет є багатьох європейських традиціях, є такі балади у всіх слов’янських народів і, навіть, у шотландців. На міжнародних баладних конференціях ( а є таке Міжнародне баладне товариство, одна з конференцій проходила навіть в Києві) хто-небудь робить доповідь про цей сюжет у їхніх національних баладах.