Засуджуючи пам’ятник Мазепі (Частина 2)

Сашка Дугін виявився реінкарнацією Карамзіна як у навчанні, так і у створенні віртуальної історії. Навчання він почав приблизно в тих самих місцях, де це намагався робити і Карамзін. Молодий Дугін вирішив, що «первым делом – самолеты», і вступив до московського авіаційного інституту. Тут у нього явно не склалося, і поперли Сашку з другого курсу за тупість і безтямність. Однак ще будучи шпаною, він уже відчував кровну спорідненість із предками з Гіпербореї, а тому треба було отримати хоча б якийсь диплом про вищу освіту. Якісь дипломи недорого видавали в Новочеркаську за фахом «інженер-меліоратор». Після цього він перекувався на гуманітарія в Ростовському міліцейському училищі. Кожен має уявлення про те, яку освіту дають у цих булдирях.

А далі Сашка став знаменитим істориком, соціологом та політологом, захищаючи дисертації дуже своєрідного змісту. Справа в тому, що на момент написання дисертацій він поринув у літературу, що стала основою теорії націонал-соціалізму в Німеччині. Підсівши на книжки Гвідо фон Ліста, Карла Гаусгофера та інших подібних діячів, він почав просувати ідею винятковості, обраності та пасіонарності російського народу. В основу цієї ідеї лягав механізм та конструкція тієї споруди, яку створили батьки німецького фашизму. Але Дугін перелицював це на російський манер – підсунув в обґрунтування власні фантазії, а також твори згаданого вище Карамзіна та його послідовників.

Через те що Дугін став викладачем МДУ, то в нього, як і в Карамзіна, з’явилися власні послідовники, які просувають його ідеї. Власне, відверта маячня цих двох пройдисвітів і стала основою політики цілої держави у 21 столітті.

Тобто войовниче невігластво проклало собі шлях до винятково неосвіченого керівництва росії, де замкнулося в неосвічену державну політику, яка насаджує цю маячню всередині росії, а тепер почало вичавлювати цю погань і за її межі.

Верхівка державної влади тримає носа за вітром і, намагаючись догодити нацфюреру, видає перли, один кращий за інший. І в цьому випадку порадувала реакція російських парламентарів на відкриття пам’ятника Івану Мазепі на Полтавщині. Здавалося б, яке їм до цього діло? Але факт є фактом. Порошенка, який відкрив пам’ятник, із москви оголосили зрадником українського народу, бо він відкрив пам’ятник зраднику Мазепі. Треба сказати, що в Україні вже досить багато вулиць імені Мазепи, та й пам’ятники також є, а військова форма ЗСУ має навіть головний убір – мазепинку, але чомусь росіян обурив саме цей пам’ятник.

Ми сумніваємося в тому, що російські парламентарі знають хоча б той варіант історії, який росіяни самі вигадали для себе, бо якби знали, то сиділи б мовчки. Власне кажучи, Іванові Мазепі ставиться у провину його протистояння московії та Петру І під час московсько-шведської війни. Начебто він виступив на боці чужорідців та іновірців, чим скоїв смертний гріх, за що йому зараз читають анафему. З’ясуймо по порядку.

Відомо, що Петро І після вояжу в Європу запросив на всі основні посади держави іноземців. Він їм дав дуже широкі повноваження, які своїм обсягом затьмарювали колишні привілеї власних вельмож. Зокрема, запрошувалися й шведи. Тобто сам Петро не гребував спілкуванням з інородцями іншої віри. До речі, про віру. Петро провів радикальну реформу і в цьому сенсі, поставивши церкву собі в підпорядкування. Це не було абсолютно незворотно, як в Англії, проте – церковна вольниця трохи притихла. Мабуть, усім відома історія про те, як в одному з невдалих боїв військо Петрове втратило гармати і як для виготовлення нових було знято і переплавлено церковні дзвони. І ось ця людина змушує церкву приймати досить важке для неї рішення – піддання анафемі. Щоправда, церква завжди чула кон’юнктуру і намагалася не сваритися зі світським начальством, а тому взяла під козирок і виконала.

Тепер погляньмо на Івана Мазепу в аспекті його стосунків з інородцями і ставлення до церкви. Щодо союзу Мазепи та підпорядкованих йому українських сил, то тут немає нічого дивного. За часів Русі варягами (шведами) було закладено династію київських князів, які забезпечили максимальний розквіт Києва та Русі. Дуже довгий час зберігалися прямі зв’язки з варягами, і саме один із київських князів – Юрій Долгорукий – заснував поселення на далеких лісових болотах, на землях народу мокша, і назвав його Мокша ва – Москва. Між іншим, цим поселенням він просто застовпив ще один шматок за Києвом, але сам там жити не збирався, а повернувся до Києва, де згодом помер і був похований.

За часів просування Орди на Захід Київ чинив опір загарбникам і був спалений дотла, а згодом згас і рід Рюриків. Проте зв’язки зберігалися і після цих подій. Тож шведи не були чужинцями, вони були набагато ближчими за ту помісь ординців та фінських племен, які залишалися жити в московії під ординським протекторатом. Зараз навіть прапори України і Швеції – однакових кольорів.

Що стосується ставлення Мазепи до церкви, то, на відміну від Петра, він був найбільшим за всю історію православ’я меценатом. Його коштом було відновлено найголовніші та найстаріші церкви на території України. Достатньо згадати те, що за кошти Мазепи було повністю відреставровано Києво-Печерську лавру, включаючи Троїцьку церкву, Успенський собор, церкву Всіх святих і багато іншого. У Софійському монастирі було відновлено Богоявленський собор та збудовано знамениту дзвіницю. Відновлено Михайлівський золотоверхий собор. Цей перелік зайняв би всю сторінку, бо там було б близько 50 назв церков і соборів.

Крім того, коли в росії ще навіть не замислювалися про створення першого московського університету, Іван Мазепа вже оплатив будівництво навчального корпусу Києво-Могилянської академії.

І ось цю людину піддали анафемі. Зараз попи православної церкви московського патріархату сидять у будівлях тієї ж Печерської лаври, які було відтворено або збудовано з нуля за гроші Мазепи, проте співають йому анафему. Тобто все, що пов’язано з росією та російськістю, настільки фальшиве й підле, що вже багато разів вважалося, що воно лежить на самому дні. Але в цей момент хтось із росіян обов’язково постукає знизу. Цього разу стукіт належить депутату російської держдури Ірині Яровій. Засуджуючи пам’ятник Мазепі, росіяни уподібнюються до запропонованого нами символу – двоголового Дугіна. Цей звір відвернув у боки обидва свої рила і не бачить того, що лежить перед ним. Тому він вигадує небилиці, які й на анекдот не схожі, і для казки надто страшні.