Ту-154 як знамення

Уперше опубліковано: 25.12.2016

Авторка перекладу: Світлана

Від редакції (передмова 2026 року)

Нещодавно ми розмістили на ЛО переклад статті «Засуджуючи пам’ятник Мазепі», і в обговоренні читачі згадали нашу давню полеміку з Віктором Шендеровичем, яка стосувалася його реакції на начебто цілком внутрішні наші питання – надання одному з київських проспектів імені Степана Бандери. 

Ми знайшли в архіві ЛО кілька статей із цією полемікою і хочемо ще раз нагадати справжню суть «не таких русских» на прикладі цього персонажа.

Перша стаття стосується дискусії навколо його і нашої реакції на катастрофу російського військово-транспортного літака Ту-154, який летів на сирійську базу Хмеймім, проте потонув у Чорному морі разом з ансамблем Александрова та групою військових на борту.

Тож для повноти картини пропонуємо зробити крок назад і ще раз окинути поглядом катастрофу (втім, чому катастрофу?) цього літака: факти, версії, думки та реакції. Це п’ять невеликих статей грудня 2016 року. А незабаром розмістимо переклад згаданих статей про Шендеровича.

***

«Скільки мотузочці не витися, а в ослика все одно – довший»

Певний час тому мені довелося читати відгуки на катастрофу літака Ту-154 ВПС Польщі, який розбився на околицях Смоленська. Тоді росія ще не вела воєн ні з сусідами, ні з далекими країнами, але градус ненависті вже тоді там зашкалював настільки, що коментарі православних і духовних були поза будь-якою конкуренцією. Тоді Задорнов, за освітою авіаційний технік, вивів свою формулу щодо пасажирських літаків, які розбилися, про те, що ті – важчі за повітря, тому й падають. Згодом росіяни захлиналися захватом після катастрофи нашого транспортного Іл-76, збитого в Луганську, де загинули десятки наших військових. І ось сьогодні сталася подія «два в одному»: з одного боку, розбився літак військово-транспортної авіації рф, а з іншого боку – це такий самий Ту-154, який згубив президента Польщі Леха Качинського та урядову делегацію Польщі.

Дивно, що ті самі росіяни з такого самого приводу тепер вимагають співчуттів і жалоби, але його для росіян уже немає. Мало того, у багатьох людей це викликає якесь полегшення, бо людям невіруючим на кшталт мене не потрібні знамення чи подібні знаки, а віруючі чекають справедливості та божої кари для найпідліших і найкривавіших злочинців. Сьогодні вони отримали таке знамення.

Склад пасажирів літака неначе спеціально підібрано для того, щоб показати: все зараховується і все одного разу віділлється найбільш очевидним чином. Просто звернемо увагу на те, що саме повинні були робити люди, які летіли військовим бортом. Найчисленніша група – ансамбль пісні й танцю ЗС рф. Вони їхали в Сирію розважати м’ясників, які кілька місяців поспіль знищували сирійський мегаполіс разом із його громадянами, а на останньому етапі прямо оголосили всіх, хто не вийшов, терористами. Військові можуть похвалитися десятками тисяч трупів мирняку і тисячами вбитих дітей. Причому справжні масштаби катастрофи стануть відомі дещо пізніше, втім – навряд чи. Очевидно, що безліч трупів і зараз поховано під тоннами бетону, і їх виявлять лише при розборі завалів. Тільки тоді можна буде побачити кількісне вираження злочину російських військових. І ось цю публіку їхали розважати військові танцюристи та співаки.

Воно й зрозуміло: для маленької Пальміри було достатньо Ролдугіна і невеликого оркестру, а тут знадобився цілий ансамбль, адже трупів значно більше, а отже, і свято має бути вагомішим. Саме тому було зібрано аж дві групи пропагандистів – від Першого каналу і каналу «Звезда». На совісті цих каналів – та істерична підтримка масових убивств, яка накрила рф. Без їхньої «праці» навряд чи можна було досягти такого результату. Тож вони теж опинилися у потрібному місці та в потрібний час.

Ну, і плюс до цього, на борту літака був начальник департаменту військової поліції ЗС рф. Щоб було зрозуміло, що саме він там збирався робити, двома словами опишемо. По-перше, треба налагодити правильну роботу з добування даних із тих людей, яких вдалося захопити при падінні Алеппо. Через те що там – жорсткий релігійний конфлікт, то звичайні засоби психологічного тиску там не проходять, бо люди впираються в боротьбу за віру, а тут уже важко щось зробити, бо багато хто з них погоджується прийняти смерть за свої переконання. Тож смертю їх не налякаєш. Тому потрібно розставити правильних людей на потрібні місця, де вони будуть влаштовувати тортури, які витерпіти неможливо. Совок славився такими фахівцями, і треба сказати, вони перевершили іспанську інквізицію та подібні організації, разом узяті. А перший керівник тут потрібен для того, щоб особисто благословити заходи, що однозначно кваліфікуються як воєнні злочини. Він їхав сказати те, що одного разу сказав Гітлер: «Робіть, усю провину я візьму на себе».

І ще дуже важливе питання, яке погнало його в Сирію під прикриттям балалаєчників і задиральниць ніг. ООН створила суд із розслідування злочинів асадівсько-російсько-іранських військ у Сирії, насамперед – в Алеппо. Це означає, що до прибуття слідчих груп місто треба оглянути і знищити будь-які докази, що підтверджують їхні злочини. Це – кропітка і методична робота, яка має здійснюватися під контролем дуже високого керівництва.

Ось така бригада летіла до Хмейміма. У кожного були свої цілі, і вони поділяються на дві великі частини: одні вбивають, а інші – професійно прикривають вбивства.

І ось усе це має викликати у нас співчуття? Відверто кажучи, жаль є, але дещо іншого змісту. Жаль, що в цьому літаку не було Соловйова, Кисельова, Шойгу, путіна, Глазьєва, Кадирова, Дугіна та іншої сволоти. Якби вони всі разом пірнули в сочинську воду, була б повна завершеність картини, а так – є недосказаність, з одного боку, і зачин на майбутнє – з іншого.

Але зрозуміло одне: це була просто мітка, на якій росіянам показано, як, кому і за що. Процес пішов. Жнець вийшов у поле, і тепер подібні та інші катастрофи йтимуть новорічними гірляндами. І кожен знатиме за що. Пасажири літака показали прямий причинно-наслідковий зв’язок, який в інших випадках не так легко побачити. Тому коли щось гухне на АЕС або хвиля змиє кілька міст, ті, хто виживе, витимуть, дивлячись у небо, і волатимуть: «За що?» Ось тоді – повертаємося до літака, що впав сьогодні, та отримуємо відповідь: «За це!» Ось за все це: за Чечню, за Грузію, за Крим, за Лугандон, за Сирію, за все!