«…Так убей же хоть одного!
Так убей же его скорей!
Сколько раз увидишь его,
Столько раз его и убей!»
Ілля Еренбург
Але ось є ще одна лінія протистояння. Йдеться про те, що багато хто не приховує радощів з приводу загибелі російського літака, і це засуджує ще більша кількість людей. Ми дотримуємося концепції, яку висловив Крішна Арджуні у битві при Куркшерті. Там він вів мову про те, що ворога треба перемагати так, як це належить воїну, – без жалю й радості. Саме там Арджуна розкис, пустив шмарклі та висловив сумніви, чи варто воювати з родичами, хоч і підлими. Крішна йому вправив мізки, пояснивши, що той не може відмовитися від битви, бо буде порушено принцип справедливості та відплати за зло. Ця відплата віддається лише власною рукою. Бородатий дядько не буде вирішувати це самостійно. Твоя рука, твій меч і твої зусилля будуть цим інструментом справедливості. Охочі можуть прочитати це самостійно у Бхагавад-Гіті.
Так от, відсутність емоцій на полі бою – найвищий прояв духу саме воїна. Це означає, що він працює у тих, хто народжений для бою і хто живе боєм. Статистика показує, що характеру воїна набувають трохи більше 10% будь-якої популяції. Інші воюватимуть, але будуть веденими та обов’язково рівнятимуться на воїна. Ось ці люди, в душі – мирні, навряд чи почерпнуть те, що говорив Крішна. І тут немає нічого дивного. Це – нормально.
Тобто ці люди цілком відчувають емоції від самого бою або його наслідків. Вони не можуть сприймати це дійство як таке, але проєктують свої прагнення на конкретного противника. Так, вони його ненавидять, так – вони відчувають радість від того, що вдалося знищити якнайбільше ворогів. Таких прикладів можна наводити сотнями, і ніхто не може засудити бійця, що той радіє вдалому пострілу або тому, що артилерія накрила позиції противника і порвала його на мотлох. Хтось може засудити його за радість? Навряд.
А зараз візьмімо масштаб країни. Російське керівництво, яке підтримується населенням росії, не раз і не два заявляло про те, що Україна як держава має бути знищена, а в Україні мають бути знищені ті, хто її підтримує і хто за неї бореться. Ця думка звучала десятки разів. Тобто росії потрібні не родовища корисних копалин чи ще щось, про промисловий потенціал не йдеться, росіяни просто все знищують. Але їм потрібно ліквідувати сусідню державу та жорстко зачистити її територію. Якщо хтось не зрозумів – нам запропоновано тотальну війну на знищення. І це підтримує переважна кількість росіян.
Тобто поріг етичних чи моральних норм давно пройдено. Промову вовка з байки Крилова давно закінчено словами: «Ты виноват лишь тем, что хочется мне кушать». Усе! Яка мораль? Яка етика? Зі 140 мільйонів 1–2% росіян не підтримують саме це. Якщо так, то ми всі для них – вороги. Вони це для себе вирішили ще до початку агресії, бо інакше вони б вийшли на вулиці та змели збожеволілого пердуна з трону. Вони прийшли нас вбивати, а решта з радістю дивиться це по телевізору. Якщо так, то всі ці 140 мільйонів переходять у розряд противника, і будь-які втрати противника закономірно викликають позитивні емоції.
Між іншим, совки навіть у набагато легшій ситуації переходили на принцип тотальної війни. Згадаймо, що німецьке вторгнення в совок спочатку не мало ознак тотальної війни. Спочатку вони мирняк взагалі не чіпали, і люди зітхнули з полегшенням. Так, євреїв вони знищували. Тут у них була тотальна війна, але інші їм були просто не цікаві. Під ніж пішли лише комуністи. Але Еренбург уже написав своє «Убий німця», а Симонов – «Убий його». Це і є тотальна війна. Росіяни взагалі схильні до такого. Геноцид у них у крові. Вони його демонструють усюди, де тільки їм це дозволяють.
Людина природно відчуває радість, коли позбувається важкої хвороби або чогось подібного. Ось це, що вповзло на нашу землю, – страшна, смертельна хвороба. Порятунок від неї буде величезною радістю. А поки що ми радіємо нехай і невеликим, але перемогам на фронті. І так, ми радіємо успішному знищенню окупантів. Нас це буде радувати доти, доки останній окупант не покине нашу землю. Ось тоді ми залишимо лише зневагу до ворога. Без радості.